Нігілізм – що це таке, хто такі нігілісти, суть, види та приклади нігілізму.

Нігілізм – це форма організованого мислення, що характеризується відсутністю віри у щось.

Що таке НІГІЛІЗМ — поняття, визначення простими словами.

Простими словами Нігілізм — це філософський напрямок, що передбачає повну відсутність справжніх цінностей та справжніх цілей.

Суть нігілізму полягає у нездатності знайти цінність і сенс у вищих аспектах цього життя та світу. Це не спроба створити ідеал сам по собі, а зведення речей до їх найпростіших, найреальніших елементів, щоб можна було створити вищі ідеали.

Ф. В. Ніцше писав про необхідність «піти під землю» в сучасності, і одна з інтерпретацій цього полягає в тому, що неможливо створити «вищі» ідеали, коли наша концепція вищого/нижчого є лінійною та визначеною. Потрібно видалити всі цінності й піддатися «переоцінці всіх цінностей», зосередивши увагу лише на тих, які витримали випробування його «філософським молотком», подібно до постукування по стіні, щоб знайти порожнечі.

• Нігілізм — це крах у вигляді усунення всіх цінностей і побудови цінностей, заснованих на реальності, а не на абстракціях. У нігілістичному світогляді, ніщо, так само важливо, як і щось, бо тільки ніщо може подібно до опівнічного хижака віднести щось що віджило своє, ілюзорне, недоречне чи фанатичне, і створити нове щось.
• Нігілізм — це ментальна дисципліна, яка прояснює світогляд, привчаючи розум розуміти структуру реальності та виключати все, що незалежно від зовнішнього вигляду не відповідає цьому розумінню. Таким чином, нігілізм можна розглядати як ментальний розчинник, що відокремлює ілюзію від реалістичного сприйняття людини та світу як безперервного, взаємопов’язаного процесу.

Поняття “нігілізм”.

Nihil означає «ніщо», а -ism означає «ідеологія». Коли ці два слова поєднуються, виходить «ідеологія нічого» або «віра ні в що».

Поняття нігілізм вперше було використано у контексті процесу модернізації за часів Французької революції. Монтеск’є, Вольтер і Руссо, післяреволюційні письменники Местр, Токвіль, Конт та Дюркгейм навішують ярлик «нігілістів» на людей, які тією чи іншою мірою є їхніми супротивниками у питанні модернізації. Отже, використання концепції нігілізму — це випадок того, що Бергер і Лукман називають «нігіляцією», концептуальним усуненням конкуруючої форми життя. Типовим для нігілізму є розуміння світу в метафізичних, а не в теологічних термінах, як це мало місце в більш ранні часи великих потрясінь, коли відповідними ярликами були брехня і чаклунство.

Ця філософія морального та епістемологічного скептицизму стала популярною в Росії XIX століття у перші роки царювання царя Олександра II.

Деякі критики пов’язують нігілізм із постмодерністським скептицизмом щодо універсальних істин чи навіть просто з неприйняттям лібералізму. Інші стверджують, що його коріння лежить у відмові від релігійної метафізики, яка століттями об’єднувала суспільство.

Принципи нігілізму.

1. Людські цінності безпідставні.
2. Життя безглузде.
3. Знання неможливе.
4. Деякі набори сутностей не існують чи безглузді.

Форми нігілізму.

Існують різні форми нігілізму:

• епістемологічний (при якому знання не існує або недосяжне для людини),
• космічний (при якому космос явно ворожий або байдужий до людства),
• моральний (у якому немає ні моралі, ні етики),
• екзистенційний (життя не має сенсу; людина може створити суб’єктивний сенс або мету цього Космосу у своєму розумі, який може відрізнятися від людини до людини, і тому цей світ вигаданий, а не реальний),
• метафізичний (у Всесвіті нічого не існує),
• мереологічний (у Космосі немає об’єктів з правильними частинами, а існують лише основні будівельні блоки, і нічого не є частиною чогось; об’єкти, що з частин, є продуктом людського неправильного сприйняття).

Ніцше та нігілізм.

Ніцше дав перший докладний діагноз нігілізму як поширеному феномену західної культури.

Ніцше цікавив насамперед екзистенційний нігілізм, який містить у собі всі форми нігілізму, оскільки постулює, що життя загалом не має внутрішнього сенсу чи цінності. Проте Ніцше вважає, що ми завжди перебуваємо у процесі оцінки. Його головна турбота про нігілізм — те, що люди вважають цінним. Він вважає, що цінувати щось, це краще ніж нічого не цінувати. Ніцше визначає нігілізм як «радикальну відмову від цінності, сенсу та бажаності»

Проблема нігілізму стає особливо очевидною в опублікованій посмертно роботі Ніцше «Воля до влади» — збірнику уривків із його записників. У всіх творах Ніцше зустрічаються різні прояви нігілізму, які ми можемо класифікувати як:

• нігілізм як розпач,
• нігілізм як дезорієнтація,
• нігілізм як відсутність найвищих цінностей.

Нігілізм як розпач.

Ніцше пов’язує нігілізм як розпач із Шопенгауером та буддизмом. Шопенгауеровський нігіліст підтримує тверді ціннісні установки, що говорять про те, що страждання є надзвичайно поганим. У світі величезне переважання страждання над задоволенням, ми постійно розриваємось між неприємними станами болю та нудьги. Невеликий перепочинок, який ми отримуємо, скороминущий. Існувати погано, і краще нам ніколи не виникати. Так само буддисти засуджують існування і прагнуть відокремитись від нього, вони прагнуть звільнитися від круговороту безцільного дрейфу в мирському існуванні.

Нігілізм як дезорієнтація.

Нігілізм як дезорієнтація пов’язаний із християнством. Християнин не зневірений нігіліст, бо його заспокоює можливість небесного спокутування. Християнство є протиотруту від розпачу безглуздості. Рай – найцінніше місце у світі, це порятунок людини, входження до Царства Божого, джерело вічного блаженства та спокою.

Меланхолійне проголошення смерті Бога є результатом того, що релігія була метою та сенсом життя людства протягом тисячоліть, але була підірвана епохою Просвітництва, викликаною науковою раціональністю. Наука показує нам, що ми повинні скептично ставитися до ідеї потойбіччя, вона показує нашу мізерність в космосі, що ми — продукт еволюції, випадкового народження в потоці становлення та загибелі. Ніцше пише:

Чому поява нігілізму стала необхідною? Тому що цінності, які ми мали досі, тягнуть за собою остаточні наслідки; тому що нігілізм є остаточним логічним висновком наших великих цінностей та ідеалів — тому що ми повинні випробувати нігілізм, перш ніж зможемо дізнатися, яку цінність насправді мали ці «цінності». Колись нам знадобляться нові цінності.

Нігілізм як відсутність найвищих цінностей.

Нарешті, у нас є нігілізм як відсутність вищих цінностей, представлений людьми з маси, які здаються дуже задоволеними своїми скромними зручностями. Ніцше описує його в «Так казав Заратустра»:

На жаль, настає час, коли людина вже не народжуватиме зірку. На жаль, настає час найгіршої людини, тієї, хто вже не в змозі зневажати саму себе. Ось, я показую тобі останню людину.

«Остання людина» скоригувала свої стандарти настільки низько, що їх можна легко виконати. Вона лежить під вовняною ковдрою, затишно вмостившись біля каміна, п’є швидкорозчинний какао з мініатюрним зефіром зі свого горнятка «Життя прекрасне», думаючи, що це найкраще, що може бути в житті. Остання людина фокусується на цьому житті, але на найнижчих цінностях. Її культура – ​​це культура розваг.

Ніцше хоче, щоб ми думали про людину як про найгіршу форму стану нігілізму. Проте нігілістичне в «останній людині» — це не розпач і дезорієнтація. Швидше, її нездатність оцінити й прив’язатися до найголовніших цінностей — вона кліпає перед зіркою, вона не знаходить нічого там, де є щось глибоко варте. Вона задовольняється мізерним «щастям», яке «винайшла», і їй не вистачає гідних найвищих цілей.

У результаті маємо: нігілізм як відчай (Шопенгауер і буддизм), нігілізм як дезорієнтацію (християнство) та нігілізм як відсутність найвищих цінностей життя (остання людина). Цей звіт пропонує історичну траєкторію нігілізму і те, чому справи погіршуються у спуску до «останньої людини». Християнство цінувало життя, в якому людина була присвячена не тільки тваринному задоволенню, життя, в якому шукали щось, що могло б надати сенсу існуванню. По-своєму цю роль зіграли й шопенгауеризм і буддизм, які цінували (хоча і перекручено) святу форму життєзаперечення як найвищу умову людського життя. Ці погляди все ще нігілістичні, але, принаймні, вони містять визнання необхідності вищих цінностей, хоч би якими помилковими вони не були. У «останньої людини» вищі цінності не мають жодної цінності, вони роблять все дрібницею і живуть посереднім життям, на відміну від ніцшевського уявлення про вищу людину чи надлюдину, яка стверджує життя у всій його повноті.

Хто такий нігіліст?

Нігілісти бачать цивілізацію такою, якою вона є насправді: вічний процес народження, зростання і старіння, викликаний одержимістю собою, що швидко веде до дистанціювання від реальності, а отже, до непотрібності та смерті. Усунення всіх упереджень про цінність означає необхідність заново винайти цінність, що відноситься до речей такими чином, якими вони є зараз і у вічності, оскільки протягом усієї історії основні правила цивілізації ніколи не змінювалися: або є система організації, яка має сенс, або є ілюзія та розруха.

Цивілізації починаються молодими та здоровими, об’єднаними тими ідеалами, які змушували їхніх членів об’єднуватися насамперед із наміром побудувати щось нове; коли наступні покоління сприймають це як належне, вони дрейфують до ілюзорних ідеалів, і в цей момент ніякі «вищі ідеали» не можуть подолати ілюзію, тому що неможливо піднятися «вище», ніж уявлення про індивідуальний егоїзм. Натомість треба йти нижче, до стану до реформування цивілізації, щоб переконструювати її ідеали. Це й роблять нігілісти.

Всі ці нігілісти мають щось спільне. Це люди, що відірвалися від найціннішого. Ці більш високі цінності виходять з працею завойованих досягнень та досвіду боротьби та прагнення. Іноді це викликає в людей бажання уникнути людського існування, оскільки воно таке важке, що може набувати форми життєзаперечення, або, що ще гірше, байдужості до всіх найважливіших цінностей, навіть таких речей, як людська досконалість, творчість і краса. Згідно з Ніцше, навколишній світ має більше значення, ніж будь-що за його межами, і є осередком таких вищих цінностей, проте протягом більшої частини останніх двох тисяч років людської історії ми не змогли оцінити це.

Активний нігілізм та пасивний нігілізм.

Крім обговорюваних форм нігілізму, Ніцше розрізняє два формальні типи нігілізму в «Волі до влади»:

1. Нігілізм як ознака зростання сили духу – активний нігілізм.
2. Нігілізм як занепад та занепад сили духу – пасивний нігілізм.

• Пасивний нігілізм Ніцше пов’язує з аскетичним ідеалом і побудованими у ньому системами думки (шопенгауеризм, буддизм, християнство).
• Активний нігілізм, з іншого боку, пов’язаний із побудовою нового значення після того, як він зіткнувся з руйнуванням усіх цінностей та значень, наприклад, з подією Смерті Бога. Ніцше розглядає це як ознаку сили: замість того, щоб поступитися і змиритися як пасивний нігіліст, активний нігіліст прагне замінити старі цінності й подолати стан нігілізму. Ніцше, однак, не називав цю людину активним нігілістом, Ніцше називає цю людину надлюдиною, тим, хто не боїться зазирнути в прірву, тим, хто, пройшовши через нігілізм, долає її й утверджує життя.

Нігілізм та сучасна людина.

Ми можемо зіткнутися з безглуздістю у своєму житті, зіткнувшись із втратою найважливішого для нас: це може бути смерть коханої людини, втрата роботи, стихійне лихо, що руйнує наш будинок і т. д. Небезпека виникає, коли людина настільки прив’язана, що пасивно застряє в цьому стані розуму, кінцевим результатом якого є те, що життя не варто того, щоб жити, і що краще покінчити з ним.

Ніцше говорить нам, що ми маємо активно боротися з ним і долати його, що аж ніяк не є легким завданням.

Сучасна людина виявляє, що її цінності нічого не варті, що її цілі не надають її життю жодної мети і що її задоволення не приносять їй щастя. Основна проблема полягає в тому, чи можемо ми знайти нові цінності у цьому світі, чи можна знайти нову ціль, яка дасть мету людському життю.

У нинішню епоху, нігілізм переключився на світські альтернативи для надання сенсу життя, такі як участь у масових рухах. Люди, які не знають, що робити зі своїм життям, можуть впасти в пасивний нігілізм, який може призвести до конформізму або до тоталітаризму, потреби руйнування, доведеної до крайності в ХХ столітті, такої що призвела до двох світових війн, наслідки яких назавжди залишили шрами на людстві.

Що робить нігілізм для нас?

Якщо ви живете за часів, коли ілюзія сприймається як реальність, а реальність — це невідомий континент, нігілізм може на особистому рівні заощадити ваш час, видаляючи ілюзію і залишаючи тільки те, що справді має відношення до вашого життя та екзистенційного щастя. Нігілізм відганяє страхи через ілюзію. Якщо вірити публічній риториці, то здасться необхідним ховатися під ліжком, ніби ховаючись від безлічі страхів: загального осміяння, глобального потепління, ядерної війни, гніву божого, фашизму, нацизму, содомії, наркоманів, хакерів, сатаністів. Ці великі апокаліптичні страхи діють здебільшого як відволікання, відволікаючи нас від порожнечі сучасного життя та неминучості того, що наше суспільство зіткнеться з наслідками своїх безрозсудних дій. Важливими є не страхи, а реальні загрози і найголовніше, як їх усунути. Подібно до людей, які ховаються за цинізмом, більшість сучасних людей зациклюються на «підвищенні обізнаності» про проблеми й рідко роблять щось для їхнього практичного вирішення. Це створює культуру страху, коли в ім’я аморфних страхів чи міжусобної боротьби між політичними та етнічними групами ми втрачаємо головне: ми можемо виправити нашу цивілізацію, але нам доведеться робити це на більш базовому рівні, ніж політика.

Нігілізм допомагає багатьом вести найкраще життя. Коли вони позбавляються безглуздого сміття, яке проникає з телевізора та інших невротиків, вони бачать, що їхні справжні потреби прості та легко задовольняються. Нігілізм призводить людей до цілісного морального мислення.

Подібно до дзен-буддизму, це форма розумового очищення та загострення уваги, а не набір переконань сам по собі.

Що таке правовий нігілізм.

Правовий нігілізм виникає тоді, коли використовуються фальшиві надзвичайні ситуації — чи то пандемії, чи зміна клімату — і масовий психоз, викликаний ЗМІ, як привід для ігнорування верховенства закону. Хорошим прикладом поразки правового нігілізму є нещодавня справа Карла Ріттенхауса у Кеноші. Якби він програв, то всі американці втратили б право носити зброю для самооборони, а оскільки це право закріплене у Конституції, це було б великою перемогою правових нігілістів.

Якщо щеплення будь-коли стануть обов’язковими, це станеться лише тому, що уряди грубо порушили верховенство закону та законодавство про права людини, щоб зробити це за усвідомленої згоди, у кричущому акті правового нігілізму. Навіть зараз Верховний суд США ухвалив, що незаконно примушувати працівників приватних компаній та корпорацій до вакцинації, але дозволяє зробити це обов’язковим для медичних працівників та військових. У Конституції США немає згадки про надзвичайний стан як виправдання драконівської тиранії, тому троє суддів, які проголосували проти, йшли в ногу з правовим нігілізмом.

Культура нігілізму.

Культура нігілізму породжується поширеною відмовою від загальних цінностей. Приватні особи можуть, як і раніше, твердо вірити у свої системи цінностей. Але без майже загального консенсусу ми ризикуємо зіткнутися з культурним нігілізмом: сценарій, в якому ми поділяємо дуже мало думок про те, що важливо, і можемо навіть наполягати на тому, що ті, хто дорікає іншим за їхній вибір, нав’язливі та тиранічні. Виникаюча тоді культура є культурою широкого плюралізму та легкого релятивізму, в якій ми прагнемо створювати політичні структури, які є інклюзивними, але перешкоджають реалізації справді значущих колективних проєктів. Така культура також схильна до матеріалізму, оскільки за відсутності загального набору цінностей єдина сила, яка може згуртувати нас по-справжньому, — це економічний інтерес. Таким чином, нігілістична культура підтримується насамперед хвилюванням щодо наступного iPad.

Вплив нігілізму.

Вплив нігілізму на культуру та цінності нашого сучасного суспільства набув значного поширення. Постмодерністську людину можна описати як розгублену, байдужу і спантеличену, ту що спрямовує свою психологічну енергію в глибоку образу, що потурає своїм бажанням, що часто переростає в насильство. В результаті в багатьох суспільствах по всьому світу існують страх, тривога, гнів, економічна невизначеність та похмурий настрій. Ці емоції часто використовуються опортуністичними людьми/політиками. Що вони роблять своїми кампаніями, так це те, що вони перетворюють пасивний нігілізм серед людей на активний нігілізм, впроваджуючи в їхні уми релігійні/націоналістичні фобії настільки, що люди були б готові знищити все, що трапляється їм на шляху. Вони заманюють людей приєднатися до їхніх рядів/рухів, які зображуються як «покликані приносити користь людям». Часто ці рухи засновані на ненависті, ксенофобії, розподілі в суспільстві на користь зацікавленої меншості.

Висновок.

Нігілізм можна охарактеризувати як одну з найбільших криз людських суспільств у всьому світі. Існує потреба в саморефлексії, індивідуальній та колективній, щоб уберегти себе від руйнування, як було пояснено вище. Крайній скептицизм у будь-якому питанні є необґрунтованим. Ми не можемо узагальнювати речі та затаврувати їх як неіснуючі чи нелогічні. Ми не повинні дозволяти егоїстичним політикам змушувати нас ненавидіти одне одного. Добро і зло у суспільстві у різних випадках та обставинах невизначені та часто є результатом соціального та емоційного тиску. Нині всі, здається, сприймають безглуздість кожної морально-етичної цінності. У такому сценарії моральна зарозумілість кількох безвідповідальних людей визначить, чия точка зору має пріоритет перед іншими для суспільства, оскільки вони інтерпретуватимуть релігійні та моральні закони відповідно до своїх особистих інтересів. Це призведе до насильницького нав’язування «волі небагатьох», що може призвести наші суспільства до розпаду та хаосу.