Раціональність — це стан узгодження з розумом; володіння розумом; розумність.
Що таке РАЦІОНАЛЬНІСТЬ — поняття, визначення простими словами.
Простими словами, Раціональність — це розумність. Вона вимагає обґрунтованих переконань і розумних цілей, а також розумних рішень.
Розуміння того, як людина повинна вести своє життя, вимагає глибокого розуміння раціональності. Раціональність людини полягає в тому, щоб бути досить розумною в різних аспектах свого життя. Загальні принципи раціональності належать до переконань і бажань, а також до рішень, яким вони підкоряються. Принципи раціональності знань поширюються від індивідів до груп. Вчені по-різному вивчають раціональність і дотримуються різних поглядів на неї.
Теорії раціональності.
Деякі теоретики приймають технічне визначення раціональності, згідно з яким це просто максимізація корисності. Це визначення занадто вузьке. Воно розглядає тільки використання коштів для досягнення мети, тобто інструментальну раціональність. Традиційна теорія раціональності розглядає розум як розумову здатність. Вона характеризує людей як раціональних тварин, тому що у них є здатність міркувати, тоді як в інших тварин ця здатність відсутня. Згідно з цією традицією, будь-яка поведінка, що виникає в результаті міркувань, є раціональною. Але більшість авторів вважають, що продукти міркування повинні відповідати певним стандартам, перш ніж вони будуть кваліфіковані як раціональні. Наприклад, висновок повинен відповідати доказам, щоб бути раціональним. Це не раціонально просто тому, що є наслідком умовиводу. Міркування повинні бути хорошими, щоб надійно приводити до раціональних переконань.
Концепція раціональності Куна.
Концепція раціональності Куна безпосередньо пов’язана з концепцією цінності. Для нього раціональний вибір — це просто вибір, заснований на цінностях, які характеризують певну діяльність.
Принципи раціональності.
Раціональність є набором соціальних дій, керованих розумом або міркуваннями, розрахунками, а також раціональним переслідуванням своїх інтересів. Є кілька характеристик, які Вебер розглядає як аспекти, або принципи раціональності. Дії в економічній сфері або в офіційних організаціях, таких як університети, мають більшістю цих характеристик, і багато хто з них можна розглядати як приклади раціональності.
- Прорахованість. Результати можуть бути розраховані або оцінені шляхом прийняття припущень і розгляду методів, за допомогою яких вони будуть досягнуті. Це особливо актуально в офіційних установах або на підприємствах.
- Ефективність. Люди переслідують різні цілі та намагаються знайти найкращі засоби для досягнення цих цілей.
- Передбачуваність. В організаціях є правила і положення, а суб’єкти підкоряються структурам і повноваженням. Це, поряд з встановленими процедурами та цілями, означає, що результати соціальних дій часто можна передбачити.
- Нелюдські технології. Такі технології, як інструменти, обладнання та інформаційні технології, підвищують передбачуваність. Тобто ці технології створені для певних цілей, і поки вони допомагають в досягненні бажаних цілей, результати, як правило, передбачувані.
- Контроль невизначеностей. Він ніколи не може бути повним, але прийняті правила і методи, що враховують безліч можливих непередбачених обставин. Правила встановлюються не стільки для роботи з конкретними людьми або особистостями, скільки намагаються бути загальними, маючи справу з безліччю можливостей. Це дозволяє обмежувати результати в певних рамках, тим самим знижуючи невизначеність результатів.
Ці принципи раціональності можуть бути застосовані до багатьох видів діяльності та дій в економічній сфері, і вони стали там широко розвинені й помітні. У сучасному суспільстві аналогічні принципи проявляються в більшості сфер соціального світу, включаючи релігію, політику, управління, спорт і музику. Організації та дії, керовані раціональністю, можуть створити загальну раціональність для системи в цілому, але це не є необхідним результатом. Наприклад, дослідження економіки показують, скільки виробників, кожен з яких діє раціонально, щоб максимізувати свій прибуток, можуть виробляти занадто багато продукції. В результаті наслідки для людей, залучених у формально раціональні системи, не завжди можуть бути бажаними. Вебер вважав, що раціональність необхідна організаціям для ефективної роботи, і вважав, що тенденція полягає в тому, що раціональність може захопити все більше і більше сфер суспільства. Водночас Вебер побоювався, що це може призвести до посилення контролю над індивідуальними діями, придушення харизми та традицій і надання небагатьох альтернатив творчим людським діям.
Форми раціональності за Вебером.
- Практична раціональність включає в себе людину, яка розглядає цілі та на деякій систематичній основі вирішує, які кошти або шлях дій найкраще використовувати для досягнення цих цілей. Цю форму раціональності можна вважати прагматичної, оскільки вона надає людям спосіб досягнення практичних цілей.
- Теоретична раціональність. Абстрактні концепції становлять істотну частину логічних міркувань або теоретичних моделей. Вони намагаються описати, пояснити або зрозуміти світ в термінах моделей, побудованих на основі спостережень і міркувань. Ці форми раціональності не обов’язково пов’язані з соціальною дією, вони скоріше є частиною логічних структур і теорії.
- Субстанціальна раціональність. Люди можуть розглянути ряд можливих цінностей або дій і спробувати зробити їх послідовними. Вебер назвав це субстанціальною раціональністю і вважав її проблематичною в сучасному суспільстві, оскільки раціоналізація соціального життя заважає людям прагнути до певних цінностей. Наприклад, прагнення до сімейних або релігійних цінностей може бути важким в сучасному суспільстві, враховуючи економічний тиск і домінування бюрократичних організацій.
- Формальна раціональність — це більш широка форма раціональності, яка характеризує організації, особливо бюрократичні, та застосовує універсальні правила, закони й постанови. Раціонально-правові форми влади, такі як сучасні правова і судова системи, є прикладами формальної раціональності. Вебер побоювався, що формальна раціональність стає все більш домінуючою в сучасному західному суспільстві, а значуща раціональність втрачає своє значення. Формальна раціональність і пов’язані з нею організаційні особливості мають тенденцію витісняти інші форми раціональності та обмежувати можливості творчої соціальної діяльності.
Що таке Наукова раціональність.
Наукова раціональність – це якості розуму і логіки, які характеризують або повинні характеризувати наукове дослідження. Для багатьох наука є втіленням раціональності через її прихильність правилам логіки та доказам, відмови від надприродних пояснень, прихильність до об’єктивності та ретельної публічної перевірки гіпотез. Прихильність стандартам і процедурам такого роду зазвичай розглядається як критерій, за яким дисципліна може бути оцінена як наука. У більш вузькому сенсі, наукову раціональність іноді ототожнюють з позитивізмом, тобто з філософською позицією, яка вважає, що всі значущі пропозиції повинні бути зведені до сенсорного досвіду і спостережень таким чином, що все справжнє знання повинно бути побудовано на суворому дотриманні емпіричних методів перевірки.
Історичні типи раціональності.
Конкретні типи раціональності розрізняються за своїм концептуальним, логічним, методологічним та ціннісним оснащенням. Вони відрізняються своїм розумінням відносин між людським розумом, волею та емоціями.
Древній тип раціональності.
Історично перший тип раціональності виник в результаті трансформації міфу в логос і утворенню системи «філософія і наука». Іноді його також називають «аристотелівським» типом раціональності, оскільки Аристотель вважається його найбільш систематичним представником.
Спосіб бачення світу в рамках цього типу раціональності проявляється через мережу філософських категорій, зосереджених навколо категорії якості (річ, якість, відношення підпорядкування). Усередині цієї парадигми сформувалися зародки більш розвиненого типу раціональності, сформувалися архімедова фізика, евклідова геометрія, стоїчна логіка.
Сучасний тип раціональності.
Другий тип раціональності розвинувся на основі двох фундаментальних наукових революцій: коперніканської та дарвінівської.
Спосіб бачення світу в рамках цього типу раціональності проявляється через більш розвинену мережу філософських і наукових категорій, зосереджених навколо категорії кількості (кількість, відношення функцій, причинність). Сучасна формальна логіка (числення предикатів, теорія демонстрації, теорія рекурсивних функцій і теорія множин) є засобом систематизації словника знань.
Розуміння людського розуму в рамках цієї раціональності характеризується процесами диференціації, автономізації та поділу когнітивної, етичної та естетичної сфер культури. Прояв цих процесів було знайдено в суперечках між раціоналізмом Просвітництва і романтизмом, між німецьким класичним раціоналізмом і ірраціоналізмом другої половини XIX століття, між раціональними раціоналізмом і ірраціоналізмом першої половини XX століття, між філософським модернізмом і постмодернізмом і в дихотоміях, таких як суб’єкт / об’єкт, факт / цінність, раціональність / мораль.
Некласичний тип раціональності.
Формування раціональності некласичного типу включає в себе нове, некласичне розуміння об’єкта (як сутності з його соціальним і людським значенням), а також суб’єкта (як людини, яка саморефлексійна, природна і соціально об’єктивна та цінна, творча). Це дозволяє подолати класичну дихотомію між знанням і цінністю, раціональністю і мораллю. Соціальні аспекти людської діяльності (включаючи відносини між людиною та природою і між самими людьми) стають більш зрозумілими, що створює умови для кращого визнання епістемологічної ролі концепції людської дії (дозволяючи нам, наприклад, розв’язувати питання про те, як довести той факт, що в наших знаннях є зміст, який не залежить від суб’єкта, що пізнає).
З появою некласичної парадигми був прийнятий новий тип теоретичного об’єкта — об’єкт «подвійної природи», відповідний принципу невизначеності. Це призводить до опису когнітивної, етичної та естетичної сфер культури як єдності відмінностей.
Культура і раціональність.
За яких умов ми можемо вважати практики або вірування іншої культури раціонально досконалими / недосконалими? Чи можливо, що культури можуть відрізнятися настільки радикально, що втілюють різні та навіть несумірні способи мислення? Відносні норми раціональності в культурному плані або існують незалежні від культури норми раціональності, які можна використовувати для оцінки вірувань і звичаїв всіх людських культур?
Щоб мати можливість судити про раціональність іншої культури, ми повинні спочатку зрозуміти її. Саме розуміння абсолютно іншої культури викликає філософські проблеми. Ми не можемо використовувати наші категорії, щоб зрозуміти соціальні практики іншої культури, наприклад, наші категорії науки, магії та релігії. Зіставлення наших категорій з практиками культурно далеких товариств дасть спотворену картину того, як вони конструюють соціальні практики та інститути і чи раціональні вони.
