Технофашизм – що це таке, визначення, суть, ознаки, приклади та ключові особливості концепції.

Технофашизм — це сучасна форма авторитарного політичного режиму, в якому державна або корпоративна влада посилює контроль над суспільством завдяки інноваційним технологіям цифрового стеження, маніпуляції інформацією та централізації економічних ресурсів.

Що таке ТЕХНОФАШИЗМ — поняття та визначення простими словами.

Простими словами, Технофашизм — це система управління суспільством, де влада чи великі корпорації використовують сучасні технології (наприклад, цифровий контроль, постійний відеонагляд або збір персональних даних в інтернеті), щоб максимально контролювати життя людей, обмежуючи їхню свободу, приватність і можливість самостійно приймати рішення.

Технофашизм: походження терміна та історичний контекст.

Термін «технофашизм» (techno-fascism) уперше почали активно використовувати на початку XXI століття, коли з’явилася потреба описати новий тип авторитарного контролю, заснованого не лише на військовій силі чи політичних репресіях, а й на високотехнологічних засобах впливу та цифровому стеженні за громадянами. Концепцію почали обговорювати такі західні дослідники й філософи, як Шошана Зубофф, авторка відомої книги «Епоха наглядового капіталізму» («The Age of Surveillance Capitalism»), а також американський політолог і критик сучасних технологій Кріс Хеджес. Саме вони звернули увагу на зростання впливу технологічних корпорацій і державних структур, що використовують новітні інструменти контролю для управління суспільством та придушення незгодних.

Порівняння технофашизму з класичним фашизмом.

Для того, щоб краще зрозуміти сутність технофашизму, важливо порівняти його з класичним фашизмом XX століття. Хоча між цими поняттями існують спільні риси, є і суттєві відмінності.

Основні спільні риси технофашизму та класичного фашизму:

• Авторитаризм і централізація влади: як класичний фашизм, так і технофашизм передбачають жорстку централізацію політичної й економічної влади в руках невеликої групи людей.
• Придушення свободи особистості: обидва режими контролюють життя громадян, суттєво обмежуючи їхню особисту свободу та право на приватність.
• Пропаганда та маніпуляція свідомістю: якщо класичний фашизм використовував традиційні ЗМІ, пропагандистські плакати й фільми, технофашизм активно застосовує соціальні мережі та алгоритми для впливу на громадську думку.

Відмінності між технофашизмом і класичним фашизмом:

• Засоби контролю та нагляду: у класичному фашизмі контроль здійснювався переважно силовими методами (репресії, тюрми, концтабори), натомість сучасний технофашизм використовує більш витончені та непомітні для людей технології: камери розпізнавання обличчя, алгоритмічний контроль соцмереж, штучний інтелект для відстеження поведінки.
• Відсутність чіткої ідеології чи націоналізму й нацизму: класичний фашизм будувався на ідеології національної переваги (приклади — Третій Рейх у Німеччині, Італія часів Муссоліні), а технофашизм не завжди спирається на націоналістичні чи расові ідеї. Частіше він пов’язаний із глобальними інтересами корпорацій або правлячих еліт.
• Роль технологічних корпорацій: класичний фашизм був явищем переважно державним, тоді як сучасний технофашизм часто підтримується великими технологічними корпораціями, такими як Tesla Inc., X (Twitter), Meta (Facebook), Google чи Amazon, які за допомогою цифрових платформ здатні впливати на політику і громадське життя цілих країн.

Таким чином, технофашизм є сучасним продовженням авторитарних тенденцій минулого, але у значно більш технологічно розвиненому форматі, що робить його складнішим для розпізнавання і протистояння з боку суспільства. Саме тому важливо глибоко розуміти це поняття, щоб запобігти його поширенню в демократичних країнах світу.

Основні принципи технофашизму.

Для глибшого розуміння такого складного явища, як технофашизм, варто детально розглянути його головні принципи та інструменти впливу, які сьогодні активно застосовуються державами й корпораціями в усьому світі. До найбільш значущих принципів технофашистських режимів належать наступні:

Авторитарний контроль за допомогою технологій.

Сучасний авторитаризм дедалі частіше використовує технологічні засоби для посилення свого контролю над громадянами. Якщо раніше тоталітарні режими застосовували відкриті репресії, сьогодні цей контроль стає більш прихованим і непомітним. Приклади таких технологічних засобів включають:

1. Масове використання систем розпізнавання обличчя для стеження за громадянами в режимі реального часу (як, наприклад, у Китаї та РФ).
2. Біометричні бази даних, що містять відбитки пальців та іншу приватну інформацію про мільйони людей (система Aadhaar в Індії).
3. Використання штучного інтелекту для автоматичного виявлення «підозрілої поведінки» (наприклад, компанії Palantir у США).

Капіталізм спостереження та збір персональних даних.

Відомий принцип, що отримав назву «капіталізм спостереження», є однією з ключових характеристик сучасного технофашистського режиму. Основна ідея полягає у тому, що корпорації й державні структури:

1. Активно збирають і аналізують особисту інформацію користувачів мереж (X, Meta, Google, TikTok), використовуючи її для формування профілів поведінки.
2. Перетворюють цю інформацію на товар, який продається рекламодавцям, політичним партіям чи навіть спецслужбам.
3. Використовують персональні дані для передбачення та маніпулювання майбутніми рішеннями громадян (скандал Cambridge Analytica).

Цифрова цензура та маніпуляція інформацією.

Ще одним важливим аспектом технофашизму є здатність влади чи корпорацій маніпулювати інформаційним простором. Для цього використовуються такі інструменти, як:

1. Блокування або видалення «небажаної» інформації в соціальних мережах (приклади – цензура в Китаї, РФ, Ірані).
2. Використання армій ботів, що штучно формують громадську думку (вибори у США 2016 року, президентські вибори в Бразилії 2018 року).
3. Алгоритмічне спотворення інформації, коли штучний інтелект фільтрує контент, створюючи «інформаційні бульбашки» (феномен «фільтрів бульбашок», описаний американським активістом Елі Парізером у книзі «Фільтр-бульбашка».

Централізація влади та ресурсів через технологічне домінування.

Технофашистські режими прагнуть максимальної централізації ресурсів і влади, що стає можливим завдяки монополізації технологій:

1. Великі технологічні компанії, такі як Amazon, Alphabet (Google), Microsoft, володіють надзвичайним впливом, який іноді перевищує вплив державних органів.
2. Держави, особливо авторитарні, централізують управління мережами, технологічними стартапами і цифровою інфраструктурою для тотального контролю (наприклад, Роскомнагляд у Росії, Міністерство громадської безпеки КНР).
3. Економічні ресурси концентруються в руках невеликої групи осіб, що призводить до подальшого поглиблення соціально-економічної нерівності та обмеження конкуренції.

Таким чином, основні принципи технофашизму чітко демонструють, що технологічний прогрес може слугувати не лише розвитку суспільства, але й бути ефективним інструментом контролю та пригнічення свобод.

Чому саме у 2025 році тема технофашизму набрала особливої актуальності та до чого тут Ілон Маск?

На початку 2025 року проблема технофашизму вийшла на перший план суспільних дискусій у світі, і це не є випадковістю. Головна причина такої підвищеної уваги – політичні та технологічні трансформації, які сталися після перемоги Дональда Трампа на президентських виборах у США у 2024 році. Саме ця подія спричинила хвилю побоювань щодо посилення авторитарних тенденцій за допомогою цифрових технологій.

Роль Ілона Маска та його компаній у розвитку техноавторитаризму після виборів 2024 року.

Однією з центральних фігур цього процесу став американський мільярдер Ілон Маск. Маск, який до 2025 року вже був відомий своїми компаніями Tesla, SpaceX та X (раніше Twitter), почав дедалі активніше співпрацювати з адміністрацією Трампа, що призвело до серйозних суспільних дискусій і звинувачень у поширенні практик технофашизму. Відтоді постать Маска стала яскравим прикладом того, як впливовий бізнесмен може перетворитися на символ цифрового авторитаризму.

Головні скандали та події, пов’язані з Ілоном Маском, які викликали занепокоєння у світі:

• Монополія на інформацію через платформу X:
  Після перемоги Трампа, X стала центральною платформою для поширення політичної інформації у США, а згодом і глобально. Маска звинувачували у використанні алгоритмів платформи для маніпуляції громадською думкою, цензури опозиції та підтримки пропагандистських наративів, що дало підстави говорити про цифровий авторитаризм.
• Скандал навколо Neuralink і технологій контролю над людиною:
  Ще однією причиною гострих дискусій стала діяльність компанії Neuralink, заснованої Маском. На початку 2025 року Neuralink оголосила про масштабні випробування імплантатів для контролю мозкової активності людини. Це викликало різке обурення правозахисників, оскільки технологія потенційно могла використовуватись для прихованого впливу та контролю за поведінкою людей.
• SpaceX та новий глобальний цифровий контроль:
  Компанія SpaceX, яка контролює мережу супутників Starlink, на початку 2025 року уклала великий контракт з адміністрацією Трампа щодо надання послуг зв’язку для державних установ і військових структур США. Це посилило побоювання, що Маск отримає монополію на світову цифрову комунікацію, яка потенційно може використовуватися для глобального спостереження та втручання в діяльність інших країн.

Чому українцям важливо звертати увагу на кейс Ілона Маска?

Для громадян України тема технофашизму і прикладу Ілона Маска має особливу вагу з кількох причин:

• Україна вже зіткнулася з використанням технологій для ведення інформаційної війни з боку РФ, тому досвід США у 2025 році є попередженням щодо небезпеки концентрації влади в руках окремих корпорацій чи лідерів.
• Українські активісти та експерти повинні бути готовими захищати демократичні свободи та приватність громадян у контексті глобальних цифрових загроз, зокрема з огляду на вплив міжнародних технологічних гігантів.

Отже, зростання актуальності теми технофашизму саме у 2025 році та роль Ілона Маска у цьому процесі демонструють, як легко сучасні технології можуть бути використані для встановлення цифрового контролю. Це вимагає активного громадського контролю й свідомості громадян, щоб не допустити подібних явищ в Україні.

Економічні наслідки технофашизму.

Коли йдеться про технофашизм, важливо розуміти, що ця концепція має глибокий економічний вимір, який може кардинально змінити світову економіку та життя звичайних людей. Вплив цифрового авторитаризму на економічну сферу проявляється у кількох важливих аспектах, які необхідно детально розглянути.

Концентрація економічної влади в руках технологічних олігополій.

Однією з ключових загроз технофашизму є посилення монополії на ринку технологічних компаній-гігантів. Такі компанії вже сьогодні володіють гігантськими ресурсами, які дозволяють їм домінувати в цифровій економіці.

Основні ризики концентрації влади технологічних монополістів включають:

• Зменшення конкуренції:
  Технологічні гіганти викуповують менших конкурентів (як було у випадку придбання Instagram та WhatsApp компанією Meta), що зменшує конкурентне середовище та створює перешкоди для виходу нових гравців на ринок.
• Контроль над економічними даними:
  Великі корпорації володіють даними користувачів, що дозволяє їм домінувати на ринку цифрових послуг і диктувати свої правила гри.

Загрози ринковій конкуренції та інноваціям.

Техноавторитаризм створює перешкоди для вільного розвитку інновацій та конкурентного середовища, адже економічна влада концентрується у кількох компаній, які можуть:

• Перешкоджати розвитку стартапів та інноваційних технологій, викуповуючи чи знищуючи конкурентів, які можуть їм загрожувати. Наприклад, компанія Amazon неодноразово звинувачувалась у копіюванні успішних продуктів менших компаній з метою витіснення їх з ринку.
• Використовувати патентні війни та судові позови для обмеження можливостей конкурентів, що стримує інновації (це особливо яскраво видно у протистоянні між Apple та Samsung).

Поглиблення економічної нерівності через цифровий контроль.

Технологічні компанії-гіганти посилюють нерівність між багатими й бідними, що стає однією з найсерйозніших економічних проблем сучасності. Причини цього:

1. Монополізація ресурсів і прибутків у руках кількох найбільших технологічних компаній. Зокрема, засновники таких корпорацій, як Ілон Маск, Джефф Безос чи Марк Цукерберг, володіють статками, які в десятки разів перевищують бюджети цілих країн.
2. Цифровий розрив: Ті, хто не має доступу до сучасних технологій (особливо у країнах, що розвиваються), залишаються економічно вразливими та не мають рівних шансів у розвитку та отриманні якісної освіти і роботи.

Вплив на ринок праці та зайнятість населення.

Технофашизм, який використовує технології для контролю за суспільством, водночас суттєво змінює структуру та характер ринку праці. Основні ризики та зміни включають:

• Автоматизацію та масові скорочення робочих місць: Штучний інтелект та роботизовані системи витісняють людей з ринку праці, особливо в промисловості, сервісному секторі та навіть у сфері послуг (наприклад, впровадження кас самообслуговування в супермаркетах чи автоматичних складів компанією Amazon).
• Погіршення умов праці та посилення контролю: Такі компанії, як Amazon, застосовують автоматичні системи контролю продуктивності працівників, що може призводити до погіршення умов праці та стресу серед співробітників.
• Зниження захисту трудових прав через поширення так званої «гіг-економіки», коли люди працюють на цифрових платформах (Uber, Bolt, Glovo) без повноцінного соціального захисту та стабільних доходів.

Вплив технофашизму на глобальну міжнародну політику.

Поширення технофашизму у світі стає дедалі більш помітним фактором змін у глобальній міжнародній політиці. Технологічні авторитарні режими, використовуючи новітні інструменти цифрового контролю, не лише обмежують свободу власних громадян, а й активно втручаються в політичні процеси інших країн. Це призводить до серйозних геополітичних трансформацій та напружень між країнами на міжнародній арені.

Основні напрямки впливу технофашизму на світову політику:

1. Цифровий контроль і геополітичне протистояння:
   Країни, що активно використовують техноавторитарні методи управлення (Китай, Росія, Іран), створюють цифровий бар’єр між собою та західним світом. Це посилює геополітичну напругу й веде до виникнення «технологічних блоків», які протистоять один одному за аналогією до «Холодної війни». Наприклад, заборона китайської компанії Huawei в США та інших західних країнах стала яскравим проявом такого протистояння.
2. Поширення моделей техноавторитаризму у світі:
   Китайська модель «Соціального рейтингу» стала прикладом для інших держав, які переймають технології цифрового контролю громадян. Подібні системи намагаються запровадити й такі країни, як Саудівська Аравія, Іран, Білорусь, що призводить до зниження глобальних стандартів демократії та прав людини.
3. Кібервійни та цифрові втручання у вибори:
   Використання технологій у політичних цілях вже давно вийшло за межі локальних масштабів. Приклади цього – втручання РФ у президентські вибори у США (2016 року), референдум щодо Brexit у Великобританії (2016 рік), кібератаки на українські державні установи з боку Росії у період війни після 2022 року.

Взаємозв’язок технофашизму і концепції постдемократії.

Особливої уваги заслуговує зв’язок між розвитком технофашизму та ідеєю постдемократії, описаною відомим британським політологом Коліном Краучем у книзі «Постдемократія».

Постдемократія — це ситуація, коли формально демократія існує, але реальна політична влада концентрується у руках вузьких еліт чи корпорацій, які використовують демократичні інститути лише формально для легітимізації власних інтересів.

Вплив техноавторитарних практик на постдемократію проявляється у таких аспектах:

• Формальна демократія, фактична влада техногігантів:
  Корпорації, такі як SpaceX, Meta, Alphabet, Apple і Amazon, за допомогою цифрових технологій набувають можливості впливати на політичні процеси, контролювати інформацію та навіть змінювати результати виборів, як це було у випадку скандалу з Cambridge Analytica під час президентських виборів у США.
• Послаблення ролі громадянського суспільства:
  Технофашистські тенденції призводять до пасивності громадян, зниження їхньої політичної активності через цифровий контроль та обмеження свободи слова. Громадяни починають вірити, що їх голос нічого не вирішує, що посилює кризу демократії.
• Міжнародна втрата довіри до демократичних інститутів:
  Через використання техноавторитарних практик виникає криза довіри до демократичних інститутів на міжнародному рівні. Це особливо актуально для країн із нестійкими демократичними системами, які можуть швидко скотитися до технофашистського режиму, запозичуючи технології контролю у провідних авторитарних країн.

Таким чином, технофашизм стає не лише внутрішньою, а й серйозною міжнародною загрозою. Громадянам України, які вже мають досвід протидії авторитарним режимам, важливо розуміти ці процеси та активно відстоювати демократичні цінності в умовах цифрових загроз сучасності.

Технофашизм і технократія: у чому відмінності між цими поняттями?

Сьогодні дедалі частіше в публічному просторі звучать терміни «технофашизм» і «технократія», які нерідко плутають між собою через поверхневу схожість. Втім, ці два поняття мають кардинально різні принципи та наслідки для суспільства, і їх варто чітко розрізняти для розуміння сучасних політичних тенденцій.

Ключові особливості технофашизму:

Технофашизм – це авторитарний режим, що спирається на використання новітніх технологій для посилення контролю над людьми та обмеження їхньої свободи. Основні його риси:

1. Авторитаризм і цифровий контроль:
   Використання технологій з метою стеження за громадянами, зокрема, через соціальні мережі, камери спостереження, штучний інтелект і алгоритми.
2. Цифрова маніпуляція інформацією та цензура:
   Держави чи великі корпорації контролюють інформаційний простір, блокують незручні для себе повідомлення та формують громадську думку через алгоритми (наприклад, Facebook (Meta) і Twitter (X) під час виборів).
3. Централізація ресурсів і влади:
   Економічні ресурси та влада концентруються у вузького кола людей, які володіють технологічними корпораціями (Ілон Маск, Джефф Безос) або державними структурами (як у Китаї чи Росії).

Ключові особливості технократії:

Технократія, навпаки, означає систему управління, в якій політичні рішення приймають не політики, а професійні експерти та науковці, які використовують наукові знання для ефективного управління країною. Її головні риси:

1. Влада експертів, а не політиків:
   У технократії політичні рішення базуються виключно на раціональних та наукових засадах. Класичний приклад – уряд технократів в Італії під керівництвом Маріо Монті у 2011-2013 роках.
2. Науковий підхід до розв’язання соціальних проблем:
   Політика у технократичній системі визначається експертами, які володіють глибокими знаннями у своїй сфері, а не політичними амбіціями чи популізмом.
3. Деполітизація управлінських процесів:
   Технократія намагається відокремити управлінські рішення від політики та ідеології, що дозволяє зосередитись на ефективності та прагматичності рішень.

Головні відмінності між технофашизмом і технократією у простому вигляді:

Цілі та мотиви:

• Технофашизм: посилення авторитарного контролю й домінування через технології.
• Технократія: раціональне, експертне управління державою для суспільного добробуту.

Ставлення до громадян:

• Технофашизм: люди – об’єкт контролю й маніпуляції.
• Технократія: люди – учасники раціонально організованого суспільства, де управлінці є експертами.

Використання технологій:

• Технофашизм: технології використовуються для тотального контролю та маніпуляції свідомістю.
• Технократія: технології служать інструментом ефективності та оптимізації управління, без мети утиску свобод.

Чому українцям важливо розрізняти ці поняття?

Для українського суспільства розуміння відмінностей між технофашизмом і технократією є критично важливим, оскільки Україна перебуває на етапі активної цифровізації та модернізації управлінських процесів. З одного боку, правильне застосування технократичних принципів може підвищити ефективність державного управління та зменшити рівень корупції. З іншого – ризики техноавторитаризму з боку державних структур або міжнародних технологічних гігантів можуть загрожувати свободі громадян та демократії.

Таким чином, українське суспільство повинно ретельно стежити за тим, як використовуються технології в управлінні державою, аби не допустити перетворення ефективних інструментів технократії на інструменти техноавторитаризму.

Технофашизм у популярній культурі та медіапросторі.

Технофашизм, як складна й актуальна тема, вже давно знайшов своє місце не тільки в політичних дискусіях, але й у популярній культурі та мас-медіа. Саме художні твори, кіно й серіали нерідко дають широкому загалу можливість наочно побачити ризики цифрового авторитаризму, створюючи яскраві, іноді навіть шокуючі образи майбутнього.

Яскраві приклади зображення техноавторитаризму у літературі та кіно:

• Роман «1984» Джорджа Орвелла:
  Ця книга, хоча й написана ще в 1949 році, сьогодні виглядає напрочуд пророчою. Орвелл описав світ, у якому влада веде цілодобовий нагляд за громадянами через «телекрани» й контролює їхнє життя за допомогою маніпуляцій інформацією та безперервного цифрового стеження. Поняття «Великий Брат» стало символом абсолютного контролю держави над приватним життям людини, і саме цей образ сьогодні асоціюється з практиками сучасного техноавторитаризму.
• Серіал «Чорне дзеркало»:
  Цей британський серіал від Netflix вже став класичним прикладом мистецтва, яке викриває ризики технофашистських тенденцій. Епізоди серіалу ілюструють, як цифрові технології можуть бути використані для маніпуляції людьми, знищення їхньої приватності та навіть контролю над особистістю. Особливо показовими стали епізоди: «Nosedive» — демонстрація суспільства, де статус і репутація людини залежать від оцінок у соціальних мережах; «Arkangel» — про технологічний контроль батьків над дітьми за допомогою цифрових імплантатів.
• Фільм «Особлива думка» Стівена Спілберга:
  Цей кінематографічний твір, заснований на розповіді Філіпа Діка, описує суспільство, де штучний інтелект передбачає злочини, а люди можуть бути засуджені ще до того, як здійснять злочин. Це ідеально ілюструє небезпеки тотального контролю за поведінкою громадян через технології прогнозування та збору даних, які все частіше стають реальністю в сучасних авторитарних системах.

Як медіа формують уявлення про технофашизм?

Роль медіа у сприйнятті та розумінні тематики технофашизму важко переоцінити. Засоби масової інформації не лише інформують, але й формують ставлення суспільства до цифрових загроз, впливаючи на колективну свідомість:

• Висвітлення скандалів, пов’язаних із цифровим контролем: Масштабні медійні розслідування, як-от висвітлення діяльності компанії Cambridge Analytica під час президентських виборів у США, показали, як глибоко технології можуть проникати у політичні процеси та маніпулювати демократією.
• Документальні фільми та програми, які пояснюють механізми цифрового контролю, наприклад «Соціальна дилема» від Netflix, суттєво підвищують обізнаність людей щодо загроз приватності та маніпуляцій.
• Формування суспільної свідомості через публічні дискусії: Широке обговорення ризиків техноавторитаризму на міжнародних форумах, таких як Давоський економічний форум, привертає увагу громадськості до цієї проблематики, підвищує рівень обізнаності населення та сприяє виробленню глобальних стратегій протидії цій небезпечній тенденції.

Таким чином, популярна культура та медіа відіграють ключову роль у донесенні до широкої аудиторії інформації про технофашизм, створюючи необхідний контекст для критичного осмислення цих явищ.

Висновок.

Отже, технофашизм є сучасним типом авторитарного режиму, який використовує цифрові технології для посилення контролю над суспільством, економікою та політикою, загрожуючи демократії, конкуренції та свободі людини. Він проявляється через централізацію влади в руках технологічних гігантів, цифровий нагляд, маніпуляцію інформацією, поглиблення економічної нерівності та серйозні зміни на ринку праці, а також впливає на міжнародну політику, створюючи нові конфлікти та глобальні ризики.

FAQ (Поширені питання):