Утилітаризм – це нормативна етична концепція, що визначає моральність будь-яких дій або рішень через призму їхніх наслідків, оцінюючи ступінь їхньої корисності для суспільства в цілому; сам термін походить від латинського слова utilitas, яке буквально перекладається як «користь» або «вигода». За своєю сутністю, утилітаризм є одним із різновидів консеквенціалістських теорій, які стверджують, що єдиним критерієм правильності дії є її результати, тобто корисний ефект, принесений найбільшій кількості осіб. У цьому він суттєво відрізняється від деонтологічного підходу, в якому моральність оцінюється не за наслідками, а відповідністю чітко встановленим правилам чи обов’язкам.
Що таке УТИЛІТАРИЗМ — поняття та визначення простими словами
Простими словами, Утилітаризм — це філософський підхід до життя, який стверджує, що вчинок є правильним, якщо він приносить найбільше добра максимально широкому колу людей.
Головний принцип утилітаризму можна пояснити дуже простою фразою: «найбільше щастя для найбільшої кількості». Наприклад, уявіть, що ви – лікар у надзвичайній ситуації, й у вас лише одна ампула вакцини, але двоє хворих. Один – літній професор, який усе життя присвятив науці, другий – молода мама з трьома маленькими дітьми. Утилітарист скаже: вакцина має дістатися тій людині, чий порятунок принесе більше загального добра суспільству, тобто мамі, бо її життя прямо впливає на благополуччя кількох інших осіб. Цей напрямок етики вперше набув популярності наприкінці XVIII століття в Англії завдяки таким мислителям як Джеремі Бентам і Джон Стюарт Мілль, і з того часу він продовжує серйозно впливати як на сучасні етичні дискусії, так і на економічну теорію, політику та право.
Історія розвитку утилітаризму: філософські передумови утилітаризму та сучасність
Утилітаризм не з’явився з повітря, а має глибокі корені в давніх ідеях про те, що мораль полягає в досягненні щастя чи задоволення. Ще античний філософ Епікур (341–270 до н.е.) навчав, що доброчесним є все, що веде до насолоди, а неправильним – те, що викликає страждання. Але справжню основу утилітаристської етики заклали британські філософи XVII–XVIII століть. Наприклад, Френсіс Гатчесон ще у 1725 році висунув принцип «найбільшого щастя для найбільшої кількості» як мірило правильності людських вчинків (Stanford Encyclopedia of Philosophy). Вагомий вплив мав також шотландець Дейвід Г’юм, який у 1739 році писав, що ми схвалюємо дії, коли бачимо від них якусь користь. Крім цього, ідеї близькі до утилітарних висловлювали «теологічні утилітаристи», такі як Джон Гей і Річард Камберленд, котрі вважали, що мораль – це те, що веде до щастя, адже саме такою є воля Бога.
Класичний утилітаризм – Бентам і Мілль
Класичний утилітаризм виник наприкінці XVIII ст. в Англії, й головним його засновником став Джеремі Бентам (1748–1832). У знаменитому трактаті «Вступ до принципів моралі і законодавства» («An Introduction to the Principles of Morals and Legislation», 1789) він вперше системно обґрунтував «принцип корисності» – те, що морально правильна дія має приносити найбільше задоволення найбільшій кількості людей. Бентам навіть запропонував спеціальну систему обчислення задоволення – «гедоністичний калькулятор» («felicific calculus»), де враховував інтенсивність, тривалість і ймовірність насолоди чи болю від вчинків. Він стверджував, що «природа поставила людство під керівництво двох суверенів – болю і задоволення» (Encyclopaedia Britannica). Однак учень Бентама, Джон Стюарт Мілль (1806–1873), у праці «Утилітаризм» («Utilitarianism», 1863) дещо переглянув суворий підхід свого вчителя. Він доводив, що задоволення бувають різної якості, тому краще бути «незадоволеним Сократом, ніж задоволеним дурнем» («better to be Socrates dissatisfied than a fool satisfied»). Крім того, Мілль вважав, що утилітаризм не нехтує справедливістю, якщо оцінювати наслідки дій у довгостроковій перспективі. Тому його часто вважають раннім представником так званого «утилітаризму правил» (rule utilitarianism), що полягає в дотриманні корисних для всіх правил поведінки.
Подальший розвиток (Сіджвік, ХХ століття)
Подальший розвиток утилітаристської думки пов’язаний насамперед із англійським філософом Генрі Сіджвіком (1838–1900), який у книзі «Методи етики» («The Methods of Ethics», 1874) узагальнив класичний утилітаризм і відзначив його проблемні аспекти. Зокрема, він зазначив суперечності між утилітарною логікою загального добра і егоїстичними інтересами індивіда, які до кінця так і не вирішив. У XX столітті утилітаристські принципи стали широко застосовуватися у сфері економіки (наприклад, теорія граничної корисності та аналіз суспільного добробуту) і в політичній філософії. Одним із найяскравіших сучасних утилітаристів є Пітер Сінґер, який у своїх працях пропагує утилітаризм як основу моральної відповідальності щодо тварин і бідних країн. З середини XX століття почали з’являтися й інші варіації утилітаризму, наприклад «утилітаризм правил» («rule utilitarianism», Річард Брандт, 1950-ті) та «дворівневий утилітаризм» («two-level utilitarianism», Річард Хейр, 1980-ті). Попри критику і дебати, утилітаризм досі залишається впливовою доктриною, що спричиняє активні дискусії в сучасній етиці та політичній теорії.
Різноманітність версій утилітаризму та його інтерпретацій зросла як відповідь на виклики і критику, що й стане темою наступного розділу статті.
Основні різновиди утилітаризму
Наразі існує багато різних течій та поглядів на утилітаризм, та в цьому розділі давайте розглянемо ключові види, до яких належать:
Утилітаризм дії та утилітаризм правил
В утилітаристській традиції існують дві найвідоміші течії – утилітаризм дії та утилітаризм правил. Перший підхід оцінює кожен окремий вчинок за тим, наскільки він саме зараз і тут максимізує загальне щастя чи користь. Наприклад, лікар-утилітарист дії міг би дозволити собі пожертвувати життям однієї людини, якщо це дозволить врятувати життя п’ятьом пацієнтам, які потребують пересадки органів. Натомість утилітаризм правил, що з’явився приблизно в середині XX століття як відповідь на подібні моральні дилеми, вважає, що краще керуватися корисними правилами, а не ситуативним розрахунком. Отже, лікар-утилітарист правил ніколи не вб’є пацієнта, бо знає, що принцип «не вбивай невинних» загалом корисний для суспільства. Іншими словами, навіть невинна брехня, якщо повторюється надто часто, руйнує довіру та загальний добробут, тому правило правдивості завжди краще. До речі, багато хто вважає Джона Стюарта Мілля раннім прибічником саме цього підходу. Окремо варто згадати концепцію «очікуваної корисності», за якою правильність дій оцінюється не фактичним, а ймовірним результатом, оскільки наслідки не завжди можна передбачити.
Гедоністичний, ідеальний та преференційний утилітаризм
Утилітаризм не завжди визначає добро виключно через задоволення. Якщо гедоністичний утилітаризм (класична версія, заснована Бентамом і Міллем) ставить знак рівності між благом і насолодою, то ідеальний утилітаризм (Ideal Utilitarianism), запропонований британським філософом Джорджем Муром на початку XX століття, включає до поняття добра й інші цінності, наприклад красу, дружбу та знання. Тобто, з погляду ідеального утилітариста, потрібно примножувати не лише задоволення, а все, що має внутрішню, самостійну цінність. Інший популярний різновид – преференційний утилітаризм, відомий завдяки Пітеру Сінґеру у 1970-х роках. Для цієї теорії важливо максимально задовольняти не задоволення як таке, а бажання та інтереси усіх зацікавлених сторін – від людей до тварин. Це важливо, бо дозволяє враховувати інтереси навіть тих істот, які не здатні відчувати щастя в людському розумінні, але можуть страждати чи мати потреби.
Негативний утилітаризм та інші модифікації
Негативний утилітаризм, запропонований австрійським філософом Карлом Поппером у 1945 році, робить акцент на зменшенні страждань, а не на збільшенні задоволень. Простими словами, з погляду негативного утилітариста, краще мінімізувати біль і нещастя, навіть якщо це означає відмову від максимізації щастя. Доводячи цю логіку до абсурду, критики наводять приклад гіпотетичного «гуманного винищення людства», щоб повністю припинити будь-які страждання. Варто згадати також про дворівневий утилітаризм, запропонований Річардом Хейром у 1981 році: у повсякденному житті людина дотримується простих і зрозумілих правил, але в критичних ситуаціях переходить до детального аналізу наслідків окремих дій. Це показує гнучкість утилітаристської думки й дозволяє ефективно вирішувати суперечливі моральні ситуації.
Отже, усі ці різновиди зберігають головну сутність утилітаризму – орієнтацію на досягнення загального добра, хоч і по-різному трактують саме поняття «добро» і шляхи його досягнення. Саме гострі дискусії та критика стимулювали розвиток цієї етичної теорії у нових напрямах.
Критика утилітаризму
Утилітаризм – це неоднозначна, але дуже жива теорія, яка постійно розвивається під впливом критики та нових викликів. Саме завдяки суперечкам та контроверсіям вона не втрачає актуальності й досі є одним із головних об’єктів етичних дискусій. Отже, розглянемо основну критику:
Проблема справедливості та прав меншин
Один з найбільш болючих закидів на адресу утилітаризму стосується проблеми справедливості й захисту прав меншості. Основна претензія полягає в тому, що утилітарна логіка, орієнтована на «найбільше благо для більшості», може легко дозволити порушення прав окремої особистості. Наприклад, щоб уникнути заворушень натовпу, утилітарист теоретично міг би допустити покарання невинної людини, якщо це стабілізує суспільство. Американський філософ Джон Ролз у книзі «Теорія справедливості» («A Theory of Justice», 1971) стверджував, що утилітаризм ігнорує значення окремих людей, розчиняючи їх у спільному добробуті «великого соціального організму». На ці звинувачення утилітаристи відповідають двояко: Джон Стюарт Мілль запевняв, що довгострокове щастя неможливе без дотримання базових прав, а сучасні прибічники утилітаризму правил прямо інтегрують захист прав людини в загальні моральні норми. Утім, претензія щодо нечутливості до справедливості досі залишається серйозною перепоною на шляху до прийняття цієї доктрини.
Максимізація щастя та моральні обов’язки
Ще однією слабкою ланкою утилітаризму є його «надмірна вимогливість». Критики зазначають, що ця теорія постійно вимагає від людини максимальних жертв заради загального блага. Наприклад, якщо в мене є певні зайві гроші, то утилітарист скаже, що я маю їх віддати бідним країнам, а не витратити на відпочинок чи власні задоволення. Австралійський філософ Пітер Сінґер саме це активно пропагує з 1970-х років, наголошуючи на необхідності максимальної самопожертви. Але для більшості людей така позиція виглядає просто надмірною і суперечить природному бажанню піклуватися передусім про своїх близьких. Інша сторона цієї проблеми – так званий агент-нейтральність утилітаризму, коли моральність не бачить різниці між твоєю власною дитиною та дитиною незнайомця. Утилітаристи парирують це тим, що мораль повинна бути вимогливою, а утилітаризм правил здатний враховувати особисті обов’язки й інтереси, бо втомлена людина навряд чи здатна довго бути корисною.
Проблема вимірювання і порівняння щастя
Вагома технічна претензія до утилітаризму – як виміряти та порівняти щастя різних людей? Джеремі Бентам у XVIII столітті намагався навіть вигадати спеціальні одиниці задоволення – «фельдси», але це швидше було ідеєю на папері, ніж реальним рішенням. Візьмімо простий приклад: що краще – прослуховування симфонії чи шоколадний торт? Відповідь надзвичайно суб’єктивна, тому й важко скласти об’єктивну «шкалу щастя». До того ж, утилітаристам потрібно вміти прогнозувати майбутні наслідки дій, але реальність часто непередбачувана: врятована людина може стати як геніальним вченим, так і тираном і диктатором. У відповідь утилітаристи висунули концепцію «очікуваної корисності», яка оцінює дії за найбільш ймовірними наслідками, а також пропонують орієнтуватися на загальноприйняті правила, які зазвичай приносять більше користі, ніж шкоди.
Інші критичні зауваження та відповіді
Є ще кілька цікавих критичних зауважень. Наприклад, «філософія свиней» – закид, що класичний гедоністичний утилітаризм робить людину схожою на тварину, яка живе лише заради простих насолод. Мілль відповідав, що існують різні за якістю задоволення, і вищі насолоди (інтелектуальні чи духовні) цінніші за фізичні. Також британський філософ Бернард Вільямс в 1973 році вказував на проблему мотивації: утилітаризм часто змушує людей діяти проти власних моральних переконань, що може зруйнувати особистісну цілісність. Нарешті, популярний аргумент «утилітаризм виправдовує засоби цілями» часто згадується критиками, і справді – для цієї теорії саме результат визначає моральність дій. Утім, попри критику, утилітаризм має й серйозні переваги: зрозумілість, прагматичність і універсалізм – він рахує всіх рівно й орієнтується на реальне благополуччя людей.
Утилітаризм у сучасному світі (застосування і значення)
Сьогодні утилітаризм не просто красиве слово з підручників, а цілком жива і впливова ідея, яка щільно вбудувалась у реальність сучасного суспільства. Її відгомін легко помітити в багатьох практичних сферах життя:
Економіка і політика:
Наприклад, метод оцінки політичних рішень «вигоди-витрати» безпосередньо запозичений із утилітаристської логіки: ми порівнюємо витрачені ресурси та отриманий результат, щоб максимально задовольнити потреби суспільства. В економічній теорії добробуту так само міцно вкорінилася концепція «корисності», яка визначає добробут через задоволення потреб і впливає на формування економічної політики та соціальних програм.
Право та державне управління:
Реформи кримінального права, запропоновані ще Джеремі Бентамом наприкінці XVIII століття (наприклад, скасування тортур і непродуктивних жорстоких покарань), з часом були реалізовані і стали стандартом у цивілізованих країнах саме через свою прагматичну корисність.
Сучасна етика та ефективний альтруїзм:
Особливо помітно вплив утилітаризму на сучасну етику через популярний у XXI столітті рух ефективного альтруїзму. Його прихильники, зокрема філософ Пітер Сінґер, наполягають на тому, щоб благодійність базувалася не просто на добрих намірах, а на максимально раціональному розподілі ресурсів для отримання якомога більшого загального блага. Вони буквально рахують, які пожертвування принесуть більше врятованих життів чи зменшать більше страждань, посилаючись саме на утилітаристський підхід.
Новітні дебати про штучний інтелект:
В академічних колах триває жвава дискусія щодо нових викликів: як оцінювати «щастя» та «благо» для цифрових істот, зокрема штучного інтелекту. Якщо ШІ в майбутньому буде здатний відчувати щось подібне до людських емоцій, чи треба враховувати його благо? Питання звучить футуристично, але вже сьогодні займає важливе місце у філософських дебатах, наприклад, серед фахівців Оксфордського університету.
Отже, попри всю критику, утилітаризм залишається практичною та впливовою теорією, що активно трансформує сучасну реальність. Він досі допомагає нам зрозуміти, як максимально ефективно та справедливо організовувати суспільне життя, хоча й викликає безліч суперечок та палких дискусій. І саме це робить його актуальним та важливим для розуміння світу сьогодні.
Висновок
Утилітаризм як філософська теорія пройшов довгий шлях: від простого, майже математичного підрахунку задоволень Джеремі Бентама до сучасних, набагато складніших інтерпретацій, які враховують справедливість, права і навіть преференції тварин. Попри численні контроверсії та дискусії, сама ідея орієнтації на загальне благо виявилася надзвичайно потужною, суттєво вплинувши на те, як людство ухвалює закони, формує суспільні цінності та розв’язує глобальні виклики. Отже, усвідомлюючи, що таке утилітаризм, ми отримуємо важливий ключ до розуміння багатьох сучасних етичних суперечок та повсякденних моральних дилем.
FAQ (Поширені питання):
Утилітаризм — це філософська концепція, яка каже, що хороший вчинок — це той, який робить щасливими якомога більше людей і якомога менше завдає їм болю. Просто кажучи, чим більше користі та менше шкоди, тим правильніше рішення.
У класичному вигляді його запропонував англієць Джеремі Бентам наприкінці XVIII століття, а пізніше розвинув Джон Стюарт Мілль. Але коріння ідеї сягають ще античних мислителів, таких як Епікур.
Найпоширеніші форми — це утилітаризм дії (оцінює кожну ситуацію окремо) і утилітаризм правил (загальні правила поведінки). Також існують ідеальний утилітаризм, преференційний (на основі бажань) та негативний (націлений на мінімізацію страждань).
Основні претензії такі: теорія може нехтувати справедливістю та правами меншості, надто вимоглива до самопожертви, і, до того ж, важко точно виміряти та порівняти щастя різних людей.
Його головна перевага — ясний і практичний підхід: роби те, що корисно для максимальної кількості людей. Це зручно при ухваленні політичних рішень, економічних реформ та навіть у повсякденних моральних питаннях.
Ефективний альтруїзм — це сучасний рух, який використовує утилітаристський підхід для благодійності. Його прихильники прагнуть допомагати максимально ефективно: витрачають кошти там, де це принесе найбільше користі (наприклад, врятує максимальну кількість життів).
Деонтологія (наприклад, теорія Канта) вважає певні дії правильними або неправильними самі по собі, незалежно від наслідків. А от утилітаризм дивиться на результат: якщо наслідки добрі, то й дія правильна, навіть якщо вона суперечить усталеним правилам.
Теоретично — так. Утилітаризм вважає моральним той шлях, який веде до максимально позитивного результату. Однак більшість сучасних утилітаристів ставлять умови або правила, які обмежують використання неприйнятних методів.
Сучасні політичні рішення часто базуються на аналізі «вигоди-витрати», який фактично є утилітаристським методом. В економіці цей підхід проявляється в оцінці добробуту громадян та у впровадженні політик, які мають принести найбільшу користь суспільству в цілому.
