Етноцентризм – що це таке, визначення, приклади та ознаки поняття

Етноцентризм — це соціально-психологічне явище, що полягає у схильності особистості чи групи сприймати та оцінювати інші культури й народи крізь призму власних культурних норм і цінностей, надаючи їм пріоритетне значення.

Що таке ЕТНОЦЕНТРИЗМ — поняття та визначення простими словами

Простими словами, етноцентризм — це коли людина вважає свою культуру, звичаї чи стиль життя найкращими й оцінює все навколо крізь «окуляри» власних традицій.

Наприклад, якщо хтось упевнено каже, що “український борщ — найсмачніша страва у світі, а кухня інших народів навіть близько не така добра”, — це типовий побутовий приклад етноцентризму. У таких ситуаціях ми не просто демонструємо любов до власної культури, а й, часто неусвідомлено, підносимо її над іншими, порівнюючи «своє» і «чуже» не на рівних.

Поділ на «ми» та «вони»

Етноцентризм простими словами — це звичка бачити все навколо крізь призму власного культурного досвіду, формуючи чіткий поділ на “ми” проти “вони” (цю характеристику підкреслює Енциклопедія сучасної України та класичні соціологічні підручники, наприклад під редакцією Льовочкіної). Тобто для етноцентриста «свої» завжди вважаються «нормальними» та правильними, тоді як «інші» можуть сприйматися як менш цінні, дивні чи навіть загрозливі.

Природа явища та соціальні механізми

Це явище, як зазначають наукові джерела, полягає в тому, що людина автоматично переносить власні культурні норми на інші суспільства й використовує їх як єдино можливий критерій оцінки. За словами дослідників, етноцентризм базується на природному для людини прагненні ідентифікувати себе з «групою своїх», а відмінності інших культур можуть викликати здивування, нерозуміння чи навіть ворожість — усе це утворює відомий у науці механізм “інгрупового фаворитизму”.

Наслідки: від захисту до конфліктів

Важливо розуміти: етноцентризм не завжди є проблемою — у помірних формах він допомагає зберігати ідентичність та культурні традиції. Але в радикальному вираженні він стає підґрунтям для упередженості, конфліктів і дискримінаційних установок. Тому відповідаючи на питання «що таке етноцентризм», можна сказати так: це схильність оцінювати різноманіття культур не нейтрально, а через фільтр власної традиції, що призводить до чіткого розділення на «ми» й «вони», а це, у свою чергу, часто лежить в основі ксенофобії чи навіть агресивної ідеології.

Сучасний контекст в Україні

З огляду на сучасний контекст, в Україні це поняття особливо актуальне, адже «етноцентризм простими словами» часто пояснює, чому частина суспільства схильна надавати перевагу власній культурі та мові, особливо у протиставленні ідеології «русского мира». І це не завжди негативно — у нашому випадку це ще й елемент самозахисту національної ідентичності.

Таким чином, етноцентризм — це водночас природна особливість людського сприйняття та потенційна загроза для міжкультурного порозуміння, якщо вона переходить у крайнощі.

Історія терміна етноцентризм: походження терміна — хто і коли його сформулював

Історія терміну етноцентризм бере свій початок на початку ХХ століття. Сам термін увів американський соціолог Вільям Грем Самнер у 1906 році у своїй ключовій праці “Folkways”. Саме він запропонував перше чітке визначення цього поняття, зазначивши: «Етноцентризм — це бачення речей, при якому власна група опиняється в центрі всього, а всі інші оцінюються та порівнюються з нею». Ця фраза добре передає суть концепції — сприйняття світу крізь призму своїх норм, звичаїв і цінностей, з акцентом на перевагу власної спільноти.

Етимологія терміна: грецьке та латинське коріння

Варто зауважити, що саме слово “етноцентризм” складається з двох частин:

• “ethnos” (давньогрецьке слово, що означає «народ», «плем’я»),
• “centrum” (латинський термін, що означає «центр»).

Таким чином, вже на рівні лінгвістики закладено сенс концентрації уваги навколо власного етносу, що підкреслює природну схильність людини ставити власну культуру в центр оцінки всього іншого.

Визначні дослідники та їх внесок

Після Самнера ідеї про етноцентризм були розвинуті багатьма теоретиками, серед яких особливо значимими стали:

• Роберт Левайн і Дональд Кемпбелл — у своїй спільній праці “Ethnocentrism: Theories of Conflict, Ethnic Attitudes, and Group Behavior” (1972) вони запропонували систематичну теоретичну базу для вивчення етноцентризму. Вони описали його як багатовимірний конструкт, який включає: упереджене ставлення до інших груп, позитивне оцінювання власної спільноти, схильність до дискримінації «чужих». Їхня робота вважається однією з найвпливовіших у сучасних соціальних науках, оскільки поєднала емпіричні дані з теоретичними підходами.
• Генрі Теджфел і Джон Тернер — ці британські соціальні психологи сформулювали теорію соціальної ідентичності та теорію самокатегоризації, які пояснюють механізм виникнення етноцентризму через групову ідентичність. Вони показали, що люди мають природну потребу ототожнювати себе з певною групою (“ми”), а це автоматично створює протиставлення до “них” — представників інших груп, що стає основою для упередженості та дискримінації.

Подальший розвиток концепції

Інші видатні мислителі також значно вплинули на розвиток цієї теорії:

• Людвіг Гумплович — розглядав міжетнічні конфлікти крізь призму групової динаміки;
• Зигмунд Фрейд — підкреслював психологічні аспекти групової ідентичності та їх вплив на поведінку;
• Інші соціологи та культурологи, які аналізували етноцентризм у взаємозв’язку з національною ідентичністю та конфліктами між культурами.

Всі ці автори, по суті, розвинули ідеї Самнера, показавши, що етноцентризм є універсальною характеристикою людських суспільств. Він може мати як конструктивну форму — сприяти збереженню культури та згуртованості групи, так і деструктивну — породжувати конфлікти та нетерпимість.

Актуальність розуміння історії терміну сьогодні

Історія терміну етноцентризм особливо корисна й нині, у ХХІ столітті, з огляду на глобалізацію та міжкультурні контакти. В Україні це поняття набуло особливої ваги в умовах протистояння нав’язаній ідеології «русского мира». Знання того, що таке “грецький етноцентризм” у своїх джерелах, а також розуміння наукового розвитку терміну, дозволяє критично оцінювати сучасні етноцентричні установки — від звичайних побутових упереджень до маніпулятивної політичної риторики.

Ознаки, прояви та типи етноцентризму

За визначенням соціологічної науки, етноцентризм — це “схильність сприймати та оцінювати світ тільки крізь призму традицій і норм власної групи”. Саме ця риса є головною ознакою етноцентризму та водночас його суттю: людина чи спільнота оцінює інші культури, виходячи зі своїх «еталонних» уявлень, наче дивиться на них крізь умовний ціннісний скляний екран — прозорий, але спотворювальний. Таке сприйняття закріплює чіткий поділ на “ми” і “вони”, де “свої” виступають мірилом нормальності, а “чужі” — потенційною загрозою або просто «неправильними».

Основні прояви етноцентризму

Прояви етноцентричних установок можна побачити в різних сферах повсякденного життя. Ось кілька ключових прикладів:

1. Повага та навіть гіперцінування власних звичаїв і традицій, які вважаються найправильнішими чи єдино можливими;
2. Недовіра або упереджене ставлення до чужих звичаїв та культурних практик, які можуть сприйматися як «екзотика», «дикунство» або «загроза традиціям»;
3. Інтерпретація дій інших народів через власну культурну логіку, без спроби зрозуміти їхній контекст;
4. Соціальні стереотипи та узагальнення, коли поведінку окремих представників іншої групи автоматично поширюють на всіх її членів.

Типи етноцентризму

Варто розрізняти різні форми етноцентризму, адже за характером проявів вони не завжди однакові:

За суб’єктом прояву:

• Індивідуальний етноцентризм: сприйняття інших культур на особистому рівні через призму власного досвіду та виховання.
• Груповий або колективний етноцентризм: коли такі установки стають нормою у групі чи спільноті.

За рівнем усвідомлення:

• Свідомий етноцентризм: коли людина чітко усвідомлює свої упередження і навіть їх аргументує.
• Несвідомий етноцентризм: коли оцінки й упередження формуються автоматично, на рівні звички, часто під впливом виховання чи культурного середовища.

Цей поділ допомагає зрозуміти, що етноцентризм — не завжди свідомий вибір; він може бути мимовільною реакцією, сформованою ще в дитинстві.

Соціальна роль і подвійна природа етноцентризму

Як зауважує академічна література, етноцентризм формує відчуття спільності своєї групи, забезпечуючи солідарність, згуртованість та ціннісну єдність. Це важлива функція для збереження ідентичності, особливо в умовах міжкультурних контактів.

Втім, критично важливо підкреслити: етноцентризм не обов’язково передбачає вороже ставлення до інших груп. У помірних формах він допомагає плекати повагу до своєї культури, але в радикальному вигляді може призводити до ксенофобії та дискримінації.

Метод оцінки інших культур

Етноцентризм також проявляється як особливий метод оцінки інших культур: власні цінності слугують своєрідним «шаблоном», а відхилення від нього часто трактуються як відсутність культури, низький рівень розвитку чи «варварство». Таке сприйняття особливо небезпечне в умовах багатокультурного суспільства, адже воно унеможливлює рівноправний діалог і сприяє конфліктам.

Причини етноцентризму

Етноцентризм не виникає на порожньому місці — його корені сягають базових психологічних і соціальних механізмів, що притаманні людині. Ще з давніх часів потреба належати до групи забезпечувала виживання: спільнота гарантувала захист, доступ до ресурсів, підтримку. Тому схильність до того, щоб «свої» здавалися кращими та ближчими, ніж «інші», — глибоко вкорінена у нашій психіці.

Біологічні причини: внутрішньогрупова афіліація

З точки зору соціобіології, внутрішньогрупова афіліація (тобто прагнення ідентифікувати себе з певною спільнотою) автоматично призводить до поділу світу на «своїх» і «чужих». Це можна уявити як природний психологічний рефлекс — людина інтуїтивно шукає групу, до якої вона належить, та водночас дистанціюється від тих, хто не входить до неї. Подібні механізми пояснюють, чому етноцентричні установки можуть формуватися ще до того, як особа усвідомлює їхню сутність.

Соціально-психологічні причини: концепція соціальної ідентичності

Не менш важливими є соціально-психологічні аспекти. Концепція соціальної ідентичності, сформульована Генрі Теджфелем та Джоном Тернером, стверджує: кожна людина формує власне «Я» у взаємодії з групами, до яких належить. Відтак, поділ на “ми” і “вони” — це не просто культурне явище, а психологічна потреба. Завдяки цьому поділу ми почуваємося частиною «своєї» групи, і це дає нам відчуття безпеки та впевненості.

Культурні причини: виховання, медіа та політика

Крім природних та психологічних факторів, культурне середовище також значною мірою впливає на поширення етноцентризму. І тут важливими чинниками є:

1. Виховання — уже з дитинства людині прищеплюють цінності власної культури. Наприклад, казки, підручники з історії, сімейні традиції формують уявлення про «наших» та «інших».
2. Пропаганда та мас-медіа — ЗМІ можуть посилювати упередження та стереотипи, часто створюючи образ «небезпечного чужинця».
3. Законодавчі практики — політика держав також здатна сприяти етноцентричним установкам. Як приклад можна навести політику русифікації в Україні в XIX столітті: Валуєвський циркуляр 1863 року та Емський акт 1876 року, які прямо забороняли використання української мови в освіті та видавничій справі, тим самим нав’язуючи ідею про «вищість» російської культури.

Розуміння цих причин допомагає критично оцінювати власні установки і будувати міжкультурний діалог на засадах поваги, а не упередженості.

Позитивні та негативні наслідки етноцентризму

Сучасні дослідники наголошують: етноцентризм має як об’єктивні риси (потреба в ідентичності, солідарності), так і суб’єктивні прояви (упередження, ворожість). Ця двоякість пояснює, чому етноцентризм не можна однозначно оцінити як «добро» чи «зло»: у помірному вигляді він допомагає зберегти культурне багатство і різноманіття світу, але в екстремальних формах стає джерелом серйозних проблем.

Позитивні сторони етноцентризму

Попри те, що етноцентризм часто асоціюється з упередженістю та конфліктами, варто визнати і його конструктивні риси.

Серед позитивних сторін етноцентризму можна виділити такі ключові ефекти:

1. Консолідація групи — етноцентризм сприяє згуртованості членів спільноти, зміцнюючи їхню солідарність на основі спільної культури, мови, традицій та цінностей.
2. Збереження національної ідентичності та культури — ця схильність підтримує інтерес до власних звичаїв та допомагає передавати їх наступним поколінням. Як зазначають дослідники, «етноцентризм сприяє збереженню самобутності групи… без етноцентризму асиміляція пройшла б набагато швидше».

Ці риси особливо помітні у мирні періоди, коли суспільство орієнтується на власний розвиток: етноцентризм може бути малопомітним, коли різні групи мирно співіснують, сприймаючи власну відмінність як щось природне і ненав’язливе.

Негативні наслідки етноцентризму

Однак варто зважати й на негативні наслідки етноцентризму, які проявляються в умовах конфліктів або у надмірно радикальних формах:

1. Стереотипізація чужих культур і народів — спрощене, часто упереджене уявлення про «інших» призводить до поширення кліше та неточних образів.
2. Зростання міжгрупової напруженості — в умовах конкуренції чи політичної нестабільності етноцентризм може стати основою для формування ворожнечі.
3. Конфлікти та дискримінація — надмірне звеличення власної культури здатне трансформуватися у відкритий конфлікт або системну дискримінацію меншин.

Прикладом цього є ситуації, коли етноцентризм в умовах політичної ворожнечі переходить у крайні форми, набуваючи вигляду крайнього націоналізму або навіть расизму. У радянський період, наприклад, науковці часто прирівнювали етноцентризм до таких явищ як націоналізм і расизм, трактуючи його як джерело потенційної загрози для багатонаціональної держави.

Етноцентризм і суміжні поняття

У сучасному медіапросторі поряд з терміном “етноцентризм” можна почути і ряд інших, певною мірою пов’язаних з ним понять, отже давайте поглянемо і на них:

1. Ксенофобія

   Ксенофобія та етноцентризм тісно пов’язані, але їх не можна ототожнювати. Ксенофобія — це насамперед нав’язливий страх чи ненависть до всього чужого, незнайомого або «іншого». Етноцентризм і ксенофобія схожі тим, що перший може бути причиною виникнення другого, проте не всі етноцентричні погляди автоматично є агресивними або ворожими. Етноцентризм і ксенофобія часто йдуть «пліч-о-пліч», але остання є радикальнішою формою відторгнення чужого.

2. Націоналізм

   Націоналізм має багато спільного з етноцентризмом, але є окремим політичним явищем. Націоналізм — це ідеологія, що передбачає звеличення власної нації, часто з активним протиставленням іншим народам. Етноцентризм і націоналізм зближуються у прагненні ставити «своє» понад усе, але націоналізм має яскраво виражений політичний вимір: він включає вимоги до державної політики, культури, освіти, мови.

3. Шовінізм

   Шовінізм — це крайня форма націоналізму, яка набуває войовничого ідеологічного характеру. Як визначає україномовна Вікіпедія: «Шовінізм — ідеологія, суть якої полягає в пропагуванні переваги одного народу над іншими… з метою виправдання дискримінації або пригнічення». Окремо варто згадати великодержавний шовінізм, тобто прагнення великої імперської держави підкорити або пригнобити «малі» народи. Класичними прикладами є політика етноциду Російської імперії стосовно українців.

4. Расизм

   Расизм — ідеологія, яка проголошує біологічну перевагу однієї раси над іншими. Він близький до етноцентризму за своєю природою, оскільки і той, і інший призводять до дискримінації чужих та відмінних за ознаками людей. Проте расизм концентрується на біологічному аспекті, тоді як етноцентризм стосується культурних та етнічних відмінностей. У масовій свідомості ці явища часто плутають або об’єднують через їхні подібні наслідки — расову дискримінацію та упередження.

5. Нацизм і неонацизм

   Нацизм (скорочення від “націонал-соціалізм”) — радикальна форма націоналізму, яка поєднує в собі етноцентризм, расизм і тоталітаризм. У центрі нацистської ідеології стояла ідея “панівної раси” та агресивної експансії. Неонацизм — сучасна форма цієї ідеології, яка продовжує основні ідеї класичного нацизму, часто адаптуючи їх до сучасних реалій. Це — крайні форми етноцентричної ідеології, які, як зазначають науковці, є прикладами перетворення міжгрупових упереджень на політику терору та геноциду.

6. Рашизм

   Рашизм — сучасний український термін, що описує російський великодержавний шовінізм і агресивну політику Росії щодо сусідів. За визначенням з ресурсу Українська правда: «Рашизм — це англомовний варіант “росіянізму”, що символізує агресивну ідеологію “русского мира”». По суті, рашизм є етноцентризмом у своїй крайній, агресивній формі, коли пропаганда підносить «русский мир» як єдино правильний світопорядок і протиставляє його іншим народам, зокрема Україні. У 2023 році Верховна Рада України офіційно визнала рашизм ідеологією Російської Федерації, що має тоталітарний і загарбницький характер.

Приклади етноцентризму

Етноцентризм проявляється у багатьох історичних та сучасних контекстах, і ці приклади допомагають краще зрозуміти, наскільки універсальним і впливовим є це явище.

Історичні приклади: європейський колоніалізм

Одним із класичних прикладів етноцентричних установок є колоніальна експансія європейських держав у XVIII–XIX століттях.

• Британський колоніалізм: британські колонізатори розглядали власну культуру як «вищу» і вважали свої традиції єдино правильними. Це виправдовувало завоювання та «цивілізування» Індії, Африки та інших регіонів.
• Французький колоніалізм: у Північній Африці Франція намагалася насадити французьку мову, право та культуру як зразок цивілізації, знецінюючи місцеві традиції та релігії.

Ці кейси чітко демонструють, як етноцентризм служив підґрунтям для виправдання експансії та підкорення цілих народів, а культурна зверхність ставала частиною імперської політики.

Сучасні приклади: США, Китай

• У сучасних Сполучених Штатах Америки етноцентризм має помірні форми, зокрема у вигляді культурного патріотизму. Наприклад, ідея про «американський спосіб життя» часто пропагується як універсальна модель успіху. Водночас у США етноцентризм зазвичай не супроводжується агресивною політикою щодо інших країн.
• У Китаї можна згадати приклад етноцентризму у формі «націоналізму Хуана», коли в офіційній ідеології підкреслюється центральна роль китайської цивілізації у світовій історії, а культура менш чисельних народів КНР знецінюється або маргіналізується.

Етноцентризм у Росії

Особливим прикладом етноцентризму сьогодні є рашизм — сучасна форма великодержавного шовінізму Росії, яка має яскраво виражені етноцентричні риси. Ця ідеологія, зосереджена на ідеї “русского мира”, постулює особливу місію росіян у світі та прямо протиставляє «своїх» (росіян) «чужим» (зокрема українцям).

З 2014 року етноцентризм Росії проявляється у таких конкретних формах:

• Анексія Криму (2014) під приводом «захисту русскоязычного населения», що в риториці Кремля подавалося як місія культурного порятунку.
• Військова агресія на Донбасі, яка супроводжувалася масованою пропагандою, у якій українську державу зображували як «недодержаву» з «неповноцінною культурою».
• Повномасштабне вторгнення у 2022 році, виправдане тезами про «спільну історію» та «перевагу» російської культури.
• Системна цензура іноземних культур у Росії, зокрема блокування західних медіа, книжок, фільмів, під гаслом захисту «традиційних цінностей».

Такі дії демонструють поєднання етноцентризму, великодержавного шовінізму та політичної експансії. Не випадково у 2023 році Верховна Рада України офіційно визнала рашизм як ідеологію Російської Федерації, яка поєднує етноцентризм з агресивним неоімперіалізмом.

Як подолати етноцентризм

Сучасний світ настільки різноманітний і багатогранний, що уникнути міжкультурних контактів практично неможливо. Тому особливого значення набуває питання: як подолати етноцентризм? Існують перевірені наукові підходи та практичні методи, що дозволяють мінімізувати прояви цієї установки.

1. Культурний релятивізм — головний інструмент у боротьбі з етноцентризмом. Він передбачає готовність сприймати інші культури без оціночних ярликів, визнаючи їхню цінність та право на існування у власному контексті. Як підкреслював Франц Боас — класик американської антропології, жодна культура не є “правильнішою” чи “вищою”, а має бути зрозумілою зсередини. Аналогічну ідею розвивав Бенджамін Лі Ворф, який наголошував на важливості мовного і культурного контексту у розумінні світу. За сучасними академічними джерелами, «культурний релятивізм особливо потрібен при вирішенні етнічних питань, щоб уникнути упереджених оцінок».
2. Міжнародна освіта — навчання у мультикультурному середовищі дозволяє особисто стикнутися з різними традиціями та поглядами, а це формує відкритість і толерантність.
3. Міжкультурна комунікація — участь у міжнародних програмах, волонтерських проектах, поїздках та обмінах розширює світогляд та допомагає позбутися стереотипів.

Практичні рекомендації

Для кожного з нас рекомендації прості, але дієві:

• «Вчитися ставитися до інших культур без упередження, розширювати світогляд через подорожі й читання».
• Залучати себе до міжкультурних заходів і шукати особистий досвід спілкування з представниками різних національностей.

Висновок

Етноцентризм – складний соціально-психологічний феномен, що поєднує у собі дві протилежності: з одного боку — він сприяє консолідації спільноти, збереженню її культурної самобутності, з іншого — у радикальних формах може призводити до упередженості, конфліктів та дискримінації.

FAQ (Поширені питання):