Анексія — що це таке, визначення і суть простими словами.

Анексія — це термін, що вживається в міжнародній політиці, історії та праві, який стосується процесу насильницького приєднання території до існуючої країни. Це дія, коли одна держава включає територію іншої держави до своєї, змінюючи межі та політичний статус обох країн. Зазвичай анексія супроводжується використанням сили, дипломатичного тиску або внаслідок міжнародних договорів.

Що таке АНЕКСІЯ — поняття та визначення простими словами.

Простими словами Анексія — це процес, коли одна країна супереч міжнародному праву, силою, приєднує частину території іншої країни до своєї.

Іншими словами, це ніби коли один сусід забирає частину городу іншого сусіда і каже, що тепер ця земля належить йому. В історії та міжнародній політиці анексія відіграла велику роль, і досі є актуальною проблемою.

Історичні приклади анексій.

Упродовж історії відбувалися численні анексії. Деякі з них стали відомими та мали значний вплив на подальший розвиток світової політики. Ось деякі найбільш відомі приклади:

1. Анексія Техасу Сполученими Штатами у 1845 році: Мотиви — територіальні, економічні (ресурси та земля), політичні (підтримка американських поселенців в Техасі). Наслідки — підтвердження домінування США на континенті, початок мексикансько-американської війни, зміна кордонів США.
2. Анексія Криму Росією у 2014 році: Мотиви — імперіалістичні, стратегічні, політичні (контроль над Чорним морем, розширення територій, розширення демографії). Наслідки — міжнародний осуд, санкції проти Росії, посилення сепаратизму в сході України, репресії над населенням Криму, посилення військової присутності Росії в Криму. Повномасштабна війна між Росією та Україною.
3. Анексія Голанських висот Ізраїлем у 1981 році: Мотиви — стратегічні, безпекові (контроль над головним водним ресурсом Ізраїлю, захист від сирійської агресії). Наслідки — міжнародний осуд, незавершеність мирного процесу між Ізраїлем та Сирією, постійна напруга між двома країнами.
4. Анексія Австрії Німеччиною (Аншлюс) у 1938 році: Мотиви — націоналістичні, політичні, економічні (створення Великої Німеччини). Наслідки — зростання агресії нацистської Німеччини, початок Другої світової війни.
5. Анексія Чехословаччини Німеччиною у 1939 році: Мотиви — територіальні, політичні, економічні (військово-промислові активи). Наслідки — посилення нацистської Німеччини, загострення міжнародної ситуації перед Другою світовою війною.
6. Анексія Естонії, Латвії та Литви Радянським Союзом у 1940 році: Мотиви — стратегічні, імперіалістичні, політичні, розширення впливу Радянського Союзу. Наслідки — втрата суверенітету країн, репресії, сталінська політика.
7. Анексія Гібралтару Великою Британією у 1704 році: Мотиви — стратегічні, політичні (контроль над Великою Британією). Наслідки — тривалі територіальні суперечки між Великою Британією та Іспанією.
8. Анексія Західного Сахари Марокко у 1975-1979 роках: Мотиви — національні, територіальні, економічні (фосфати). Наслідки — тривалий військовий конфлікт з полісаріо, міжнародний осуд, нестабільність регіону.
9. Анексія Тибету Китаєм у 1950-1951 роках: Мотиви — територіальні, стратегічні, культурні (відновлення “історичного Китаю”). Наслідки — втрата суверенітету Тибету, культурна репресія, міжнародне занепокоєння щодо прав людини в Тибеті.
10. Анексія Кувейту Іраком у 1990 році: Мотиви — територіальні, економічні (нафтові ресурси), політичні (старі територіальні претензії). Наслідки — міжнародний осуд, військова операція “Буря в пустелі” зі звільненням Кувейту, економічні та політичні санкції проти Іраку.

Мотиви та наслідки цих анексій варіюються, але загалом, вони здійснюються задля розширення території, забезпечення стратегічних переваг або використання природних ресурсів. Після анексій, наслідки включають міжнародний осуд, військові конфлікти, економічні санкції та довготривалі напруженості між країнами.

Важливо зазначити, що міжнародне право забороняє анексію територій та пропонує інші механізми для вирішення територіальних спорів.

Анексія заборонена рядом міжнародних законів і документів, які формують основу сучасного міжнародного права. Основні з них:

• Статут ООН (1945 рік): Цей документ закріплює принципи територіальної цілісності та суверенітету держав. Стаття 2 (4) забороняє використання сили або загрози силою проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави.
• Хартія Організації Американських Штатів (1948 рік): Цей документ також закріплює принципи територіальної цілісності та суверенітету держав у Західній півкулі.
• Женевські конвенції (1949 рік): Ці чотири документи регулюють поведінку сторін під час збройних конфліктів. Вони забороняють анексію, окупацію та інші форми незаконної зміни територіальних кордонів.
• Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами (1970 рік): Цей документ, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН, забороняє акти агресії, в тому числі анексію.

Однак, як показують історичні приклади, анексії продовжують відбуватися та впливати на міжнародну політику та стабільність.

Аналізуючи вищенаведені приклади анексій, можна зрозуміти, що вони мають різні причини та наслідки. Проте, спільним для них є порушення міжнародного права, суверенітету держав і стабільності світового порядку. У зв’язку з цим, важливо продовжувати підтримувати міжнародні норми та принципи, щоб запобігти подібним випадкам у майбутньому.

Правове регулювання анексії.

Поглянемо на міжнародні закони та конвенції, які регулюють анексію, розглянемо позицію Організації Об’єднаних Націй щодо анексії та пояснимо, як анексія може бути обґрунтована або засуджена з точки зору права.

Міжнародні закони та конвенції.

Міжнародне право містить ряд норм, які регулюють анексію та забороняють її в більшості випадків. Такі документи, як Статут ООН, Хартія Організації Американських Штатів, Женевські конвенції та Декларація про принципи міжнародного права, встановлюють принципи територіальної цілісності та суверенітету держав.

Позиція ООН щодо анексії.

Організація Об’єднаних Націй має чітку позицію щодо анексії, яка виражена у Статуті ООН. ООН рішуче засуджує анексію та закликає держави дотримуватися міжнародного права, в тому числі принципів територіальної цілісності та суверенітету держав.

Юридичне обґрунтування та засудження анексії.

Хоча міжнародне право забороняє анексію в більшості випадків, існують деякі ситуації, в яких анексія може бути юридично обґрунтована. Наприклад, в результаті добровільного відступу влади цілісної держави або під час мирного вирішення конфлікту за допомогою реального референдуму, а не плебісциту. Однак, у більшості випадків анексія засуджується міжнародною спільнотою як порушення міжнародного права, що може призвести до негативних наслідків для анексуючої держави та загальної стабільності в світі.

Санкції та відповідальність за анексію.

Відповідно до міжнародного права, анексія може призвести до застосування санкцій проти анексуючої держави, які можуть мати різні форми, від політичних та економічних обмежень до воєнних операцій. Також можливе притягнення до відповідальності керівників держав, що вчинили анексію, перед міжнародними судовими органами, такими як Міжнародний кримінальний суд чи спеціальний трибунал.

У підсумку, анексія є складним і спірним питанням у міжнародних відносинах. Міжнародне право забороняє анексію в більшості випадків, але визнає деякі винятки. Важливо забезпечити дотримання міжнародного права та сприяти мирному вирішенню анексійних конфліктів для підтримки міжнародної стабільності та безпеки.

Анексія, інтеграція та цесія – в чому різниця?

Хоча анексія, інтеграція та цесія мають відношення до зміни суверенітету над територією, ці поняття мають відмінності та схожість у своїх процесах та результаті. Розглянемо кожне з них.

• Анексія: Як вже обговорено раніше, анексія відбувається, коли одна держава примушує іншу відчужити територію та приєднати її до своєї, зазвичай без згоди держави в якої її відчужують. Приклад: анексія Криму Росією у 2014 році.
• Інтеграція: Інтеграція стосується добровільного об’єднання територій, коли населення або уряд території вирішують приєднатися до іншої держави через референдум або інший законний процес. Приклад: інтеграція Німеччини в 1990 році.
• Цесія: Цесія відбувається, коли одна держава добровільно передає частину своєї території іншій державі, зазвичай в рамках міждержавної угоди або як результат мирного договору. Приклад: передача Луїзіани США Францією у 1803 році.

Отже, головні відмінності між цими поняттями полягають у добровільності та способі передачі території. Анексія зазвичай вважається незаконною, тоді як інтеграція та цесія відбуваються за законними процесами та міжнародною згодою. З іншого боку, схожість між ними полягає в тому, що всі вони стосуються зміни суверенітету над територією.

Додаткові приклади, щоб проілюструвати кожне поняття:

Анексія

• Анексія Боснії та Герцеговини Австро-Угорщиною у 1908 році.
• Анексія Південної Осетії та Абхазії Росією у 2008 році.

Інтеграція

• Інтеграція Гавайських островів у Сполучені Штати у 1959 році.
• Інтеграція двох Єменів у 1990 році, коли Південний Ємен та Північний Ємен об’єдналися, утворивши сучасний Ємен.

Цесія

• Цесія Аляски Сполученим Штатам Російською імперією у 1867 році.
• Цесія Гонконгу Великої Британії Китаєм у 1842 році в результаті Першої опіумної війни (Гонконг був повернутий Китаю у 1997 році).

Усі ці приклади демонструють відмінності та схожість між анексією, інтеграцією та цесією.

Сучасна анексія та її наслідки.

Анексія продовжує відігравати важливу роль у сучасній глобальній політиці, зокрема з точки зору міжнародних відносин та дотримання міжнародного права. Сучасні випадки анексії, такі як анексія Криму Росією у 2014 році, а також спроби анексувати інші території України під час повномасштабного вторгнення Росії (24 лютого 2022 року), викликали значні міжнародні напруги та змінили баланс сил на світовій арені.

Потенційні наслідки анексії для міжнародних відносин включають ескалацію конфліктів, санкції, ембарго та заборону співпраці з країнами-агресорами, що може призвести до ізоляції та економічного занепаду. Крім того, анексія може спричинити міжетнічні та міжконфесійні конфлікти на анексованих територіях, порушуючи права людини та породжуючи гуманітарні кризи.

Усвідомлюючи глобальні наслідки анексій, міжнародне співтовариство та держави-члени ООН прагнуть запобігти подібним випадкам через діалог, дипломатію та міжнародні судові рішення. Проте іноді конфлікти не можуть бути вирішені суто мирним шляхом, особливо коли агресор не збирається відмовлятися від своїх цілей. В таких випадках співтовариство повинно вдаватися до більш жорстоких та рішучих дій для покарання порушника міжнародного права.

Чому анексія не може бути виправдана правом народу на самовизначення?

Анексія не може бути виправдана правом на самовизначення з кількох причин:

1. Відмінність принципів: Право на самовизначення базується на принципі поваги до волі народу, деякі спільноти мають право визначати свій політичний статус та вільно розвивати свою економічну, соціальну та культурну систему не змінюючи кордонів країни. З іншого боку, анексія відбувається через примусове захоплення території однієї держави іншою, і часто це суперечить волі народу.
2. Міжнародне право: Право на самовизначення визнане міжнародним правом, зокрема, у статті 1 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та статті 1 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права. Навпаки, анексія заборонена міжнародним правом, особливо у світлі статті 2(4) Статуту ООН, який забороняє загрозу чи застосування сили проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави.
3. Наслідки для населення: Право на самовизначення захищає інтереси народу, дозволяючи йому вибирати власний шлях розвитку без зовнішнього втручання. Анексія, навпаки, може мати негативні наслідки для населення, порушуючи їхні права, створюючи страждання та спричиняючи нестабільність.
4. Процес вирішення: Право на самовизначення, за умови дотримання міжнародного права, може бути здійснено через мирні процеси, такі як референдуми, перемовини між сторонами та діалог з міжнародною спільнотою. У таких випадках, результати відображають демократичний вибір народу, враховуючи їхні інтереси та права. З іншого боку, анексія зазвичай відбувається внаслідок військової агресії або політичного примусу, без належного врахування волі населення та міжнародного права.
5. Вплив на міжнародні відносини: Право на самовизначення сприяє мирному співіснуванню народів та співпраці між державами. Проте анексія може призвести до міжнародних конфліктів, порушень міжнародного права та навіть війн, які можуть мати далекосяжні наслідки для стабільності та безпеки регіону та світу в цілому.

Таким чином, анексія не може бути виправдана правом на самовизначення через ряд причин, таких як відмінність принципів, порушення міжнародного права, негативні наслідки для населення, а також наслідки для міжнародних відносин. Реалізація права на самовизначення відбувається через мирні процеси, спрямовані на захист інтересів народу, тоді як анексія полягає у примусовому захопленні території та відбувається без урахування волі народу.

Важливо наголосити:

В ситуації війни Росії проти України, Росія часто маніпулює таким поняттям як право народу на самовизначення. Проте, це не може слугувати виправданням агресії та анексії, оскільки у росіян як у нації вже існує власна велика країна зі своїми кордонами. Вони давно визначилися як нація і завжди у разі бажання можуть повернутися на свою батьківщину, а не відривати шматок території у іншої країни.

Анексія та окупація: взаємозв’язок і відмінності.

Анексія та окупація — це два поняття міжнародного права, пов’язані зі зміною контролю над територією, але мають відмінності у своїх цілях, механізмах та наслідках.

• Анексія — це акт, за яким одна держава законодавчо включає територію іншої держави в свої межі, зазвичай без урахування волі населення цієї території. Анексія може відбуватися внаслідок війни, політичного примусу чи дипломатичної угоди. Анексія є порушенням міжнародного права, зокрема принципу недоторканності кордонів та заборони на захоплення території силою.
• Окупація — це тимчасове військове зайняття території однієї держави іншою державою без передачі суверенітету. Окупація може мати місце під час війни чи збройного конфлікту, коли держава-агресор розміщує свої війська на території іншої держави та здійснює контроль над цією територією. Міжнародне право регулює окупацію за допомогою таких документів, як Женевські конвенції, які встановлюють правила поводження з окупованою територією та її населенням.

Взаємозв’язок між анексією та окупацією полягає у тому, що обидва процеси стосуються зміни контролю над територією, але є важливі відмінності.

Анексія і окупація – в чому різниця?

1. Тривалість: Анексія передбачає постійне включення території до держави яка анексує, тоді як окупація є тимчасовим явищем.
2. Статус суверенітету: У разі анексії, держава що анексує територію, забирає суверенітет над територією, змінюючи національні кордони. У випадку окупації, суверенітет окупованої держави формально зберігається, а контроль є тимчасовим.
3. Міжнародне право: Анексія, як правило, вважається порушенням міжнародного права, тоді як окупація, хоча й може мати негативні наслідки, регулюється міжнародними договорами, такими як Женевські конвенції.
4. Відносини з населенням: Анексія часто відбувається без урахування волі населення території, тоді як під час окупації міжнародне право вимагає дотримання прав населення окупованої території.
5. Відповідальність перед міжнародною спільнотою: У випадку анексії, держава яка анексує, може зіткнутися з міжнародними санкціями та ізоляцією, тоді як у разі окупації держава-окупант зобов’язана дотримуватися міжнародних угод і норм, що регулюють поведінку під час окупації.

Варто зазначити, що наведені міжнародні норми яких повинна дотримуватись держава агресор під час анексії чи окупації, як правило не дотримуються. Зазвичай на анексованих чи окупованих територіях відбуваються репресії та військові злочини.

FAQ (Поширені питання):