Колабораціонізм — це добровільне або вимушене співробітництво з ворожими силами проти своєї країни.
Що таке КОЛАБОРАЦІОНІЗМ — поняття, визначення простими словами.
Простими словами Колабораціонізм — це зрадницька співпраця з ворогом. Розкриття інформації іншій стороні, дезертирство і боротьба на боці сил противника, участь в пропаганді на користь ворога або надання адміністративної підтримки державі окупанту можуть розглядатися як колабораціонізм.
З юридичної точки зору колабораціонізм може розглядатися як форма державної зради. Колабораціонізм може бути пов’язаний зі злочинними діями на службі у держави окупанта, які можуть включати співучасть з окупантами у вбивствах, переслідуваннях, грабежах, економічній експлуатації або участь у маріонетковому уряді.
Ступінь вивчення поняття «колабораціонізм».
На сьогодні в історичній науці це питання лише частково вивчене з багатьох причин. Головна з них — небажання вчених розкривати неприємну правду в історії своїх країн. Польський дослідник Т. Шарот пояснює, що самі історики визнали колабораціонізм небезпечною і неприємною темою, розвиток якої може погіршити реноме їх власного народу у світі.
Походження слова «колабораціонізм».
Термін «колабораціонізм» перекладається з французької як добровільна, навмисна співпраця з окупаційною владою і надання їм всілякої допомоги. Автор цього терміна — маршал Філіп Петен, який в липні 1940 року національними зборами був проголошений главою французької держави. Після зустрічі з Гітлером в жовтні 1940 року він оголосив, що Франція буде співпрацювати з переможцем Німеччиною. У своєму зверненні до французів Петен закликав їх співпрацювати з німецькою окупаційною владою. Пізніше ця концепція стала застосовуватися і до інших аспектів відносин між окупаційними силами, окупованою територією і населенням, в першу чергу до тих аспектів, які зневажливо називаються допомогою ворогові, підтримкою окупаційних сил і працюють проти основних національних інтересів або навіть є зрадою (державною зрадою). Після війни терміном «колабораціоніст / колаборант» стали називати зрадників інтересів держави й своєї Батьківщини, які співпрацювали з окупантами.
Таким чином, колабораціонізм — це система відносин між окупаційними (ворожими) силами, з одного боку, і з політичними структурами й населенням як суб’єктами окупації, з іншого боку. Більшість дослідників згодні з тим, що вирішальним фактором у цій дихотомії зазвичай є окупаційна сила, яка приймає рішення, тобто допускає, бажає або навіть вимагає співпраці з окупованими. Різні системи окупації були встановлені в основному нацистами по всій Європі — від Нормандських островів до Кавказу. Системи окупації відображають як короткострокові, так і довгострокові цілі та плани, які окупаційні сили мають щодо окупованих територій та їх населення, таким чином опосередковано або навіть прямо впливаючи на форми й ступені колабораціонізму.
Хто такий колабораціоніст (колаборант)?
Колабораціоніст (колаборант) – це людина, яка співпрацює з ворогом.
Одним з найвідоміших колабораціоністів в історії є французький «літературний фашист» Робер Бразійак. Він співпрацював з німцями та підтримував нацистську справу під час Другої світової війни, бувши редактором люто пронімецького паризького тижневика «Je suis partout». У цій газеті Бразійак викривав євреїв, які намагаються втекти від переслідувань нацистів і вишистів. Його судили та стратили за зраду протягом перших кількох місяців 1945 року.
Форми колабораціонізму.
Сьогодні фахівці виділяють три основні форми колабораціонізму:
- державно-політична,
- ідеологічна,
- військова.
У 1968 році історик Стенлі Хоффманн запропонував провести відмінність між цими формами колабораціонізму. На його думку, державно-політичний колабораціонізм може бути добровільним або примусовим. Він спрямований на підтримання громадського порядку та економічного життя (інтереси, що розділяються як окупантами, так і окупованими).
Друга форма колабораціонізму — ідеологічна — навмисна та індивідуальна, мотивована переконанням або ідеологічною угодою.
Польський історик Чеслав Мадайчік також розрізняв «шкідливий» і «корисний» колабораціонізм, але межі між цими формами співпраці досить розмиті.
Причини колабораціонізму під час Другої світової війни.
Колабораціонізм у воєнний час стосується не тільки відносин між окупантами й окупованим населенням, але і допомоги, що надається урядом злочинному режиму. Під час Другої світової війни співпраця урядів і громадян була вирішальним фактором у збереженні панування Німеччини в континентальній Європі. Більш того, саме ця допомога дозволила створити абсолютно безпрецедентні масштаби Голокосту, злочину, вчиненого в неймовірному масштабі.
Деякі історики зазначають, що головною причиною масового колабораціонізму європейців під час Другої світової війни була життєво важлива дилема: підтримувати стабільність і розвиток традиційної соціально-економічної моделі й слідувати за Німеччиною, яка вже встановила свою гегемонію в Європі, або ж погодитися на комуністичний експеримент. Подумки Європа була більш готова до створення сильного ядра в особі Німеччини, організатора нового європейського простору. У роки Другої світової війни державна політика європейських країн підпорядковувалася двома напрямками. З одного боку,
- поширення комуністичної загрози в Європі, яку міг зупинити сильний диктатор,
з іншого боку,
- прогерманська політика, яка переросла в державно-політичне співробітництво, здійснюване через державні органи.
Приклади державного колабораціонізму.
Типові приклади державного колабораціонізму продемонстрували Франція, Данія, Чехія, Моравія, Норвегія та інші країни. Державна політика і буденна свідомість громадян європейських країн сформували толерантність до агресії з боку Німеччини. В результаті і державні діячі, і велика частина громадян європейських держав були готові до добровільної та усвідомленої співпраці з німецькими окупантами. Жодна з європейських країн, за винятком Великобританії, не мала серйозної військової опозиції Німеччини, і «рух опору», за винятком партизанського руху, був значною мірою ритуалом нового німецького порядку в Європі.
Такий колабораціонізм ґрунтувався на спільних інтересах. Примітно, що нацистська Німеччина покладалася на окуповані країни, держави-сателіти й союзників для забезпечення постачання. Їх співпраця стала незамінною для ведення війни. Більш того, дотримуючись нацистських позицій, колаборанти сприяли легітимації політики агресії, репресій і переслідувань. Зі свого боку, країни що співпрацювали намагалися зайняти більш почесне становище в новому європейському порядку під німецьким пануванням, щоб захистити свою незалежність або переглянути положення або кордони мирних договорів після 1918 року. Балканські держави прагнули, зокрема, захистити себе від експансіоністських задумів СРСР. Тим часом в 1940 році вішистська Франція сподівалася захистити свою територіальну цілісність.
Таким чином, масовий колабораціонізм був природним наслідком розвитку державно-політичної системи в Європі напередодні Другої світової війни і в її період.
Міжнародне право про колабораціонізм.
Використання інформаторів та інших посібників сторонами в збройному конфлікті – звичайна, але часто прихована практика під час війни. Попри широке поширення такої діяльності й серйозні, а іноді і фатальні наслідки, які стосуються тих, хто співпрацює з противником, міжнародне право, яке застосовується під час збройного конфлікту, не вирішує прямо це явище. Вербування, використання інформаторів регулюється міжнародним гуманітарним правом лише частково, а іноді й побічно. Хоча міжнародне право визнає широко поширене і стійке явище, коли люди співпрацюють з ворожою стороною під час збройного конфлікту, воно відноситься до нього з деякою подвійністю. Законність використання такої практики в принципі є загальноприйнятою, однак міжнародне право прагне встановити певні обмеження, включаючи обмеження на методи, що використовуються при вербуванні й використанні інформаторів та інших посібників під час збройного конфлікту. Наприклад, міжнародне право забороняє використання примусу в таких цілях, особливо щодо військовополонених або цивільних осіб на окупованих територіях.
Закон, який можна застосовувати в ситуаціях збройного конфлікту, також засуджує жорстоке поводження і зловживання, які часто допускаються до можливих колабораціоністів в ситуаціях збройного конфлікту. Так, відомі випадки, коли колабораціоністи піддавалися вбивствам з помсти, насильству, кримінальним процесам, позбавленню громадянських прав і процедур люстрації з метою зняття їх з посад.
Однак наслідки для осіб, які співпрацюють з противником під час війни, можуть проявитися лише після закінчення збройного конфлікту, коли виявляться докази їх дій, зміниться динаміка влади і відновиться відносна стабільність, що дозволить притягти зрадників до відповідальності.
