Державний борг (Держборг) – це загальна сума, запозичена урядом країни.
Що таке ДЕРЖАВНИЙ БОРГ (Держборг) – поняття, визначення простими словами.
Простими словами Державний борг (держборг) – це загальна сума непогашеного урядом боргу.
Ця цифра складається з
- зовнішнього державного боргу (наприклад, за облігаціями)
та
- внутрішнього державного боргу (борг перед різними урядовими відомствами), наприклад, соцзабезпечення.
Якщо говорити вже зовсім просто, то Держборг — це сума, яку уряд позичив у інших країн, зовнішніх чи внутрішніх фінансових компаній чи відомств. По суті це те, що країна винна зовнішнім або внутрішнім кредиторам.
Держборг та економічне зростання.
Державний борг може мати нелінійний вплив на економічне зростання. Розумний рівень запозичень позитивно сприяє економічному зростанню. Такий підхід розглядає борг як заміну внутрішніх заощаджень та інвестицій. Згідно з Коеном (1992), борг безпосередньо пов’язаний з економічним зростанням. На більш високому рівні вимоги з обслуговування боргу ускладнюють накопичення боргу. Таким чином, зростання буде високим на ранніх етапах запозичення коштів. За низького рівня заборгованості збільшення частки зовнішнього державного боргу у ВВП може сприяти економічному зростанню, однак за високого рівня заборгованості збільшення цієї частки може завдати шкоди економічному зростанню.
Все залежить від того, чи зможуть країни-боржники реалізувати оптимальну політику перегляду термінів погашення боргу, щоб уникнути боргового навантаження.
Попри те, що приплив капіталу веде до збільшення боргу, ресурсів, що генеруються вищим зростанням, має бути достатньо обслуговування боргу. Боргова криза в бідних країнах виникає в результаті
- корупції,
- слабких інститутів,
- невизначеності макроекономічного середовища,
- поганих стратегій управління боргом,
- політичної та соціальної нестабільності,
- структури параметрів ринку капіталу
- високого рівня фінансової безрозсудності.
Що таке Внутрішній державний борг.
Одна з проблем, з якими стикаються сучасні країни світу, – це проблема зростання внутрішнього боргу та неприємних наслідків для економіки, особливо коли такий борг виходить з-під контролю.
Внутрішній борг може мати позитивний вплив на зростання в короткостроковій перспективі, але в довгостроковій перспективі, якщо режим погашення боргу перевищує платоспроможність, це призведе до надмірного боргу, і в якийсь момент відсоткова ставка стане вищою, ніж основний борг та ефект стає негативним. На цьому етапі виникне витіснення інвестицій та обмеження приватного сектору через брак капіталу.
Внутрішні запозичення, зазвичай деноміновані у місцевій валюті, не викликають ускладнень, пов’язаних із зовнішніми кредитними потоками. Навпаки, найсерйознішою проблемою є ефект витіснення: при внутрішньому боргу уряди використовують приватні заощадження, які були б доступні для фінансування приватних інвестицій. Якщо відсоткові ставки, зумовлені ринком, зростуть, це може знизити інвестиційний попит. І якщо процентні ставки контролюються або кредитори не хочуть їх підвищувати, щоб уникнути проблем із несприятливим відбором та моральним ризиком, внутрішні державні позики можуть призвести до нормування кредиту та скорочення пропозиції коштів для приватних інвестицій.
Що таке Зовнішній державний борг?
Зовнішній державний борг – це запозичення фінансів з інших країн.
Цікаво, що в країнах світу державні позики не були такими високими з часів Другої світової війни. До цього не можна ставитись легковажно. Але водночас той факт, що фінансування цього боргу ніколи не було доступнішим, також дуже обнадіює.
Держборг США.
У липні 2021 року державний борг США становив близько 28,43 трильйона доларів США, що приблизно на 1,9 трильйона більше, ніж роком раніше, коли він становив близько 26,52 трильйона доларів США. Державний борг Сполучених Штатів швидко зріс із 2000 року, збільшившись більш ніж у чотири рази до 2020 року. Державний борг США став однією з найважливіших політичних проблем у Штатах останніми роками. Дискусії про те, як із ним поводитися, викликають політичні заворушення між демократами та республіканцями. Такі заходи як зниження податків збільшують державний борг. Попри плани як демократів, так і республіканців щодо того, як знизити державний борг, очікується, що протягом наступного десятиліття він тільки збільшиться.
Бюджетування державного боргу.
Бюджетування державного боргу — це формулювання бюджетних оцінок для виплати зборів з обслуговування боргу та виплати основної суми.
Традиційний підхід до державного боргу до Другої світової війни полягав у розподілі частини доходів від проєктів, що фінансуються коштом позик, на погашення основної суми боргу. Цей підхід був заснований на тому, що створення боргу, як правило, має супроводжуватись засобами його погашення. Проєкти, що фінансуються коштом боргу, поділялися на
- самофінансовані (з можливістю виплати відсотків)
і
- ті, що самоліквідуються (з можливістю виплати відсотків та основної суми боргу) залежно від їхньої здатності приносити дохід.
Більше того, щоб полегшити виплати, часто застосовувалася амортизація, заснована на принципі PAYG (pay-as-you-go), та відновлювалися фонди погашення, які були спочатку створені для погашення військових боргів. Мета створення окремих фондів для погашення боргу полягала в тому, щоб гарантувати, що їх не буде перенаправлено для використання в державних органах. Очікувалося, що підтримка таких фондів також підвищить кредитоспроможність та позикову спроможність урядів. З поступовим зростанням державної заборгованості стало зрозуміло, що державні позики фінансуватимуться не коштом доходів від проєктів, в які спочатку були інвестовані кошти від позик, а коштом нових запозичень. Відповідно кілька країн (наприклад, Великобританія та інші країни Співдружності) поступово відмовилися від фондів погашення. Інший фактор сприяв їхньому невикористання: вони часто мали жорсткі структури (зазначені в законах), що регулюють їхню інвестиційну поведінку, змушуючи уряди брати позики ззовні, зберігаючи при цьому залишки коштів у фондах погашення. Багато урядів, у принципі, все ще мають фонди погашення, але річні внески більше не пов’язані з графіками погашення кредитів. Натомість у бюджетному кошторисі вказується символічний внесок, а фактичні виплати та відсотки зазначаються окремо.
Обслуговування державного боргу.
Практика бюджетного надання коштів на погашення державного боргу насамперед залежить від законодавства та інституційних механізмів. Хоча деякі функції різняться залежно від держави, переважають такі загальні параметри.
- У деяких країнах (особливо Сполучених Штатах) встановлено законодавчі обмеження (ліміт) на державний борг. У Сполучених Штатах цей ліміт змінювався кілька разів і тепер включає всі борги, створені Казначейством, борги агентств у формі сертифікатів та інші борги, створені федеральними агентствами. До 1979 року встановлений законом поріг боргу збільшувався відповідно до звичайних законодавчих процедур. Тепер його прийнято як частину річного бюджетного процесу Конгресу. Дещо менш жорсткі обмеження дотримуються в інших країнах. Наприклад, у Данії, хоча поріг боргу не діє, розмір щорічного зовнішнього запозичення має затверджувати парламент. У Таїланді законом встановлено ліміт на іноземні запозичення у розмірі до 10% річних бюджетних асигнувань. У Канаді існує річний ліміт боргу, який затверджується законодавчим органом.
- У багатьох країнах щорічні положення про виплату відсотків та основну суму боргу, хоч і включені до бюджету, не підлягають голосуванню. Наприклад, у Сполученому Королівстві та інших країнах Співдружності витрати на виплату відсотків та пов’язаних з ними боргових зобов’язань включаються до бюджету, розглядаються як нараховані витрати (постійні послуги консолідованого фонду) та не підлягають щорічній процедурі подання під час парламентського голосування. У Франції виплати за державним боргом включаються до оцінки казначейських операцій. Хоча ці асигнування включені до закону про бюджет, вони вважаються оціночними кредитами. Суми, передбачені у бюджеті, вважаються орієнтовними, та будь-які платежі, які мають бути здійснені понад передбачені у бюджеті суми, можуть бути сплачені Казначейством без будь-якого додаткового дозволу законодавчого органу. У Сполучених Штатах відсотки за державним боргом автоматично виплачуються відповідно до постійних асигнувань, прийнятих у 1847 році. Ні виплати, ні надходження від позик не включаються до бюджету, оскільки вони не вважаються видатками чи надходженнями. Протягом року та наприкінці року Управління з питань управління та бюджету надає Конгресу звіти про тенденції у виконанні бюджету та відхиленнях, викликаних змінами у політичних чинниках, у макроекономічних припущеннях, на основі яких було складено бюджет, у технічних аспектах.
- У деяких країнах управління державним боргом здійснюється через окремі (автономні) організації та спеціальні рахунки. Варіанти цієї практики можна проілюструвати на досвід Кот-д’Івуару, Сенегалу, Швеції та Великобританії.
- У Кот-д’Івуарі державним боргом управляє Caisse Autonome d’Amortissement (CAA – Автономний фонд амортизації), який діє під наглядом Міністерства фінансів. Надходження CAA включають цільові податкові надходження, перекази з казначейства та з таких фондів, як кава і какао, а також відсотки за позичковими фондами.
- У Сенегалі є спеціальний аккаунт, також званий Caisse Autonome d’Amortissement, який не є автономним.
- У Швеції є окреме Управління державного боргу (Riksqaldkontoret), яке відповідає за всі державні позики як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках. Воно також є членом консультативної групи (на додаток до Центрального банку та Міністерства економіки), яка дає рекомендації щодо розміщення нових позик.
- У Сполученому Королівстві всі гроші, отримані внаслідок створення боргу, підлягають сплаті до Національного позичкового фонду (NLF). Це, по суті, канал, через який проходять усі державні операції із запозичення та внутрішнього кредитування. До них відносяться, крім боргу, пропонованого населенню, надходження від національних заощаджень, казначейських векселів, а також способи та засоби позик від Банку Англії та інших. Виплати за боргами та процентні платежі, асигновані через бюджет, здійснюються через цей фонд.
- У деяких країнах повсякденне управління державним боргом здійснюється центральними банками. При виконанні цих завдань центральний банк діє як фіскальний агент, який відповідає за випуск цінних паперів та збирання відповідних коштів, а також за виплати за боргами. У деяких країнах, особливо в Латинській Америці, центральні банки ведуть квазіфіскальні рахунки та безпосередньо беруть на себе додатковий тягар між бюджетними коштами та сумами, необхідними для обслуговування боргу. Ці операції відображаються в балансах центральних банків і не можуть бути відшкодовані за допомогою бюджетних трансфертів; натомість вони можуть бути скориговані у прибутку, що передається державі. У деяких випадках центральні банки можуть навіть зазнавати збитків.
Держборг та складання кошторису бюджету.
Формулювання бюджетних оцінок видатків за державним боргом зазвичай проводиться у разі методу нарахування у системах бюджету та бухгалтерського обліку. Такі оцінки враховують сукупний борг початку фінансового року. Крім того, оцінюються нові борги, які буде залучено протягом року. При формулюванні цих оцінок належна увага приділяється рівню очікуваного дефіциту, а також обсягам зовнішнього та внутрішнього боргу, які будуть залучені як для фінансування дефіциту державного бюджету, так і для задоволення вимог щодо позикових коштів. Оцінюючи витрат із зовнішнього боргу країни з відносно стабільними обмінними курсами засновують свої бюджетні оцінки лише на рівні обмінних курсів і відсоткові ставки наприкінці року. У країнах, які передбачають зміну цих ставок, враховуються середні очікувані ставки наступного фінансового року. Однак очікувані ставки є внутрішніми розрахунками, і, як правило, ці розрахунки явно не вказуються в пояснювальних примітках до бюджетного кошторису. Крім того, будь-який розголос цих розрахунків може вплинути на ринки.
В останні роки, у зв’язку зі збільшенням бюджетного дефіциту та збільшенням зовнішнього та внутрішнього боргу, до складання бюджету державного боргу було внесено два покращення. Однак ці покращення не є однозначними чи універсальними, і практика, як і раніше, варіюється від країни до країни.
- Перше покращення пов’язане з тим, що, визнаючи зв’язок між боргом, податково-бюджетною політикою та платіжним балансом, кілька країн почали готувати різні сценарії для аналізу наслідків зовнішнього боргу. Як невід’ємна частина цього процесу вивчаються сценарії запозичень як на поточний, так і на майбутні роки, а також аналізуються їх наслідки для таких факторів, як державні витрати, відношення боргу до ВВП та експорт. Хоча аналіз внутрішнього боргу менш складний, ніж аналіз зовнішнього боргу, він також розглядається як частина сценаріїв щодо фінансування планів розвитку.
- Друге поліпшення пов’язане із запровадженням маржі при формулюванні бюджетних оцінок видатків за державним боргом. Враховуючи невизначеність у русі обмінних курсів і відсоткових ставок, оцінки забезпечують додаткову маржу, отже додаткові вимоги можуть бути задоволені, не вдаючись до додаткових бюджетів. Ця практика була особливо помітна у країнах Латинської Америки з високою інфляцією. Така маржа може бути недостатньою, коли коливання ставок перевищують передбачувані. Навпаки, у Сполученому Королівстві та Сполучених Штатах, де існує практика надання «резервів» та «надбавок» для задоволення додаткових вимог, що виникають внаслідок непередбачених ситуацій та вищих темпів інфляції, збори за державним боргом не включаються до цих оцінок, можливо тому, що виплати за державним боргом можуть проводитись без будь-якого чіткого законодавства в обох країнах.
Управління боргом: внутрішній облік та контроль.
Управління боргом незалежно від його адміністративного розташування (міністерство фінансів, центральний банк або автономне агентство, автономний фонд) повинно мати щонайменше три функції:
- він повинен працювати на основі подвійного запису, що дозволяє реєструвати кредитну та дебетову сторони транзакцій у рівних сумах;
- він повинен здійснюватися за методом нарахування, щоб операції реєструвалися в міру їх здійснення, а не під час переходу коштів з рук до рук;
- система має бути спроєктована так, щоб включати контрольні журнали, щоб гарантувати відповідність документів, що підтверджують бухгалтерські записи; на додаток до цього, якщо системи є комп’ютеризованими, повинні бути пристрої безпеки для запобігання підробці записів.
Хоча ці особливості можуть здатися очевидними, труднощі з підтримкою систем практично сприяли появі безлічі невірних сигналів про стан державних фінансів, і навіть проведення відповідної політики. Часто дані є неповними, не узгоджуються регулярно та компілюються надто довго.