
Перформанс — це міждисциплінарна форма сучасного мистецтва, що ґрунтується на безпосередній взаємодії митця з публікою в реальному часі та просторі, де саме тіло виконавця, його рухи, дії й емоції стають живим, динамічним медіумом для трансляції художньої ідеї, провокуючи глядачів до глибокого емоційного переживання, осмислення соціальних реалій або культурних феноменів через акт творчої присутності, яка навмисно не піддається точному повторенню.
Що таке ПЕРФОРМАНС — поняття та визначення простими словами.
Простими словами, Перформанс — це сучасний вид мистецтва, у якому митець створює живу дію прямо перед глядачами, використовуючи своє тіло, рухи, голос або різноманітні предмети, щоб викликати в аудиторії певні емоції, думки або реакції, при цьому головна особливість такого мистецтва — це його унікальність та неможливість точного повторення, бо кожен виступ відбувається лише один раз, тут і зараз.
Історичний розвиток перформансу.
Перформанс як мистецький жанр з’явився не відразу, а сформувався поступово, увібравши в себе різні культурні й соціальні тенденції ХХ століття. Початком його розвитку можна вважати авангардні рухи початку минулого століття, особливо футуризм, дадаїзм і сюрреалізм.
- Футуризм.
Футуризм виник у 1909 році з публікацією «Маніфесту футуризму» Філіппо Марінетті. Митці-футуристи прагнули зруйнувати усталені традиції в мистецтві, захоплювалися технічним прогресом і динамікою сучасного життя. Саме вони першими почали використовувати радикальні форми публічних виступів із провокаціями, криками, шумами та залученням публіки, створивши перші прообрази сучасного перформансу. - Дадаїзм.
Дадаїзм, який з’явився під час Першої світової війни (1916 рік), став ще одним важливим кроком у становленні перформансу. Його представники, такі як Хуго Балль та Трістан Тцара, влаштовували абсурдні, епатажні акції у кабаре «Вольтер» у Цюриху. Ці виступи мали викликати шок, здивування, збурити свідомість людей, поставити під сумнів усі усталені погляди. - Сюрреалізм.
Сюрреалізм, започаткований Андре Бретоном у 1924 році, додав до перформативних практик елементи сновидінь, підсвідомості та психоаналізу. Відомі сюрреалісти, такі як Сальвадор Далі та Макс Ернст, створювали своєрідні живі спектаклі, у яких реальність змішувалась із фантазією, а виступи були наповнені містикою й провокацією.
Становлення перформансу у 1960-70-х роках.
Справжній вибух популярності перформанс пережив у 1960–70-х роках, коли на авангардній артсцені з’явилася нова генерація митців, готових експериментувати зі своїм тілом, простором і публікою. У цей період перформанс став незалежним, повноцінним жанром сучасного мистецтва. До його піонерів належать такі культові постаті:
- Йозеф Бойс — німецький художник, автор перформансу «Як пояснити картини мертвому зайцю» («How to Explain Pictures to a Dead Hare», 1965). Він використовував незвичайні матеріали та символи, щоб донести глибокі соціальні та політичні ідеї.
- Йоко Оно — її перформанс «Cut Piece» (1964), де глядачі могли відрізати ножицями шматочки її одягу, став класичним прикладом соціального експерименту та проявом вразливості.
- Марина Абрамович, яка завдяки своїм перформансам на межі фізичних і психологічних можливостей («Rhythm 0», 1974) відкрила нові виміри самопізнання та сприйняття мистецтва.
Сучасний перформанс і його трансформація.
З 1980-х і до наших днів перформанс зазнав значних трансформацій, стаючи більш різноманітним, відкритим до цифрових технологій та мультимедіа. Сучасний перформанс сьогодні — це не лише мистецтво на сцені або в галереї, але й спосіб комунікації, соціальної критики, громадянського активізму.
Сучасні тенденції перформансу включають:
- Цифрові перформанси — роботи, що використовують відеоінсталяції, інтернет-трансляції, віртуальну та доповнену реальність (прикладом є проєкт «Rising» Марини Абрамович, 2018).
- Соціально-політичний перформанс — акції, які спрямовані на вирішення актуальних суспільних питань, таких як права людини, екологія чи гендерна рівність (роботи китайського митця Ай Вейвея).
- Інтерактивні та імпровізаційні перформанси — живі події, що включають безпосередню участь аудиторії та стирають межі між митцем і глядачем (наприклад, спонтанні акції, флешмоби).
Таким чином, перформанс пройшов довгий шлях від радикальних і провокативних акцій футуристів до сучасних багатошарових культурних подій, які сьогодні є частиною нашого повсякденного життя і водночас засобом глибокої рефлексії над суспільством.
Розуміння перформансу: основні характеристики та типологія.
Перформанс як сучасна мистецька форма має кілька ключових ознак, які визначають його ідентичність та відрізняють від інших мистецьких практик. Серед найголовніших слід виділити такі характеристики:
- Ефемерність — тимчасовість і неповторність є основою перформансу. Він існує тільки у конкретний момент, тому неможливо його повністю відтворити вдруге. Саме ця риса додає перформансу особливої цінності та ексклюзивності.
- Провокативність — перформанс часто використовує радикальні, провокуючі чи навіть епатажні елементи. Через шок, несподіваність або нестандартні рішення митець намагається спонукати глядача до переосмислення суспільних, культурних чи особистих проблем.
- Інтерактивність — аудиторія нерідко стає активним учасником, співтворцем події, а не просто пасивним спостерігачем. Це залучення глядачів дозволяє створити більш глибокий емоційний та інтелектуальний зв’язок між митцем і аудиторією.
Чим перформанс відрізняється від театру та танцю?
Часто виникає плутанина, коли перформанс порівнюють із театром чи танцем, хоча це принципово різні напрями мистецтва. Основна відмінність полягає в наступному:
- Театр та танець мають чітко заданий сценарій або хореографію, вони репетируються, повторюються та здебільшого орієнтовані на певну сюжетну лінію чи естетичну досконалість.
- Перформанс, навпаки, будується на спонтанності та експерименті, часто не має чітко прописаного сценарію, надаючи митцю свободу для імпровізації, ризику та експерименту з власним тілом, простором або аудиторією.
Види та жанри перформансу.
Сьогодні існує велика кількість різновидів перформансу, які відрізняються за ідеєю, способом виконання та формою взаємодії з глядачами. До найвідоміших жанрів перформансу належать:
- Концептуальний перформанс.
Концептуальний перформанс робить акцент на ідеї чи концепції, а не на візуальній естетиці чи видовищності. Прикладом є робота Йозефа Бойса «Я люблю Америку, і Америка любить мене», де художник жив кілька днів в одному приміщенні з диким койотом, досліджуючи символічні аспекти взаємовідносин людини й природи. - Тілесний перформанс.
В цьому жанрі головним медіумом мистецтва стає тіло виконавця. Воно може зазнавати різних маніпуляцій, іноді навіть болісних чи ризикованих. Яскравим прикладом є перформанс американського митця Кріса Бердена «Постріл», під час якого в нього навмисно стріляли з рушниці, що стало метафорою насилля у суспільстві. - Перформанс витривалості.
Цей вид перформансу передбачає фізичні або психологічні випробування митця, що демонструють межі людської витривалості. Відомий приклад — серія акцій «Один рік перформансу» (1978–1986) художника Тейчін Шей, у яких він, наприклад, цілий рік провів, зафіксований на ланцюгу. - Інтерактивний перформанс.
Основною рисою інтерактивного перформансу є активна участь глядачів. Відвідувачі стають співавторами, що впливає на перебіг події. Одним із яскравих прикладів є перформанс Марини Абрамович «Ритм 0», коли аудиторія могла робити з художницею будь-які дії, використовуючи запропоновані предмети, що завершилося досить ризикованою ситуацією. - Соціально ангажований перформанс.
Соціально орієнтований перформанс має на меті привернути увагу до актуальних суспільних або політичних проблем. Тут важливий не тільки мистецький, а й громадянський аспект. Прикладом є акції кубинської художниці Тані Бругери, яка у своїх перформансах торкається питань міграції, свободи слова та політичних репресій.
Таким чином, сучасний перформанс є динамічним мистецьким феноменом, який об’єднує різні форми вираження, провокує на глибокі рефлексії та спонукає до активної взаємодії митців із суспільством.
Перформанс у різних культурних та географічних контекстах.
Перформанс — це явище глобального масштабу, яке має свої особливості залежно від регіону, культури та соціального контексту, в якому він виникає.
Західні традиції та експерименти.
На Заході, зокрема у Європі та Північній Америці, перформанс тісно пов’язаний із авангардними мистецькими рухами та експериментами. Тут він став засобом вираження індивідуальної свободи, критики соціальних норм, політичних заяв і пошуку нових форм самовираження.
Видатні приклади західного перформансу:
- Роботи німецького художника Йозефа Бойса, який своїми акціями («How to Explain Pictures to a Dead Hare», 1965) ставив глибокі філософські та екологічні питання.
- Американська група «Fluxus», заснована Джорджем Мачюнасом, яка у 1960-х роках кинула виклик усталеним уявленням про мистецтво та провокувала аудиторію до активної участі.
- Відомий перформанс Марини Абрамович «Художник присутній» у Нью-Йоркському музеї сучасного мистецтва (MoMA), де відвідувачі мали змогу встановити прямий зоровий контакт з художницею.
Перформанс у незахідних традиціях: Азія, Африка, Латинська Америка.
У країнах Азії, Африки та Латинської Америки перформанс часто слугує способом переосмислення традиційних культурних практик і засобом протистояння суспільним і політичним викликам.
- В Азії прикладом є японський танець «Буто», який виник у післявоєнний період як форма протесту проти традиційних культурних норм та впливу Заходу. Він поєднав елементи театру, танцю і перформансу, створюючи глибокі й провокативні вистави.
- В Африці варто згадати нігерійського митця Джелілі Атіку, який через свої перформанси звертає увагу на такі проблеми, як корупція, насильство та права людини.
- Латинська Америка представлена потужними роботами гватемальської художниці Регіни Хосе Галіндо, яка використовує тіло для викриття політичних репресій та гендерного насильства.
Як перформанс впливає на суспільство і політику.
Перформанс є потужним інструментом активізму, через який митці виражають політичні позиції, відстоюють права людини та привертають увагу до соціальних проблем.
Перформанс як активізм.
Перформанс часто використовується для привернення уваги до гострих соціальних проблем, боротьби з несправедливістю та викриття суспільних стереотипів:
- Кубинська художниця й активістка Таня Бругера через перформативні акції звертає увагу світової спільноти на проблеми свободи слова, цензури й репресій, яким піддаються дисиденти та митці на Кубі.
- Гватемальська мисткиня Регінв Хосе Галіндо своїми перформансами, що часто використовують шокуючі образи, викриває насильство щодо жінок, соціальну нерівність та порушення прав людини у Латинській Америці.
Феміністичний перформанс активно використовує тіло й особистий досвід жінок для боротьби з дискримінацією та насильством:
- Керолі Шніманн у перформансі «Interior Scroll» (1975) кинула виклик патріархальним уявленням про жіночність і тіло.
- Акції американської групи Guerrilla Girls були спрямовані на боротьбу з сексизмом і нерівністю в артсередовищі.
Перформанс у повсякденному житті та популярній культурі.
Перформанс давно перестав бути суто галерейною практикою й увійшов у сферу масової культури та повсякдення, впливаючи на вуличне мистецтво, моду та музику.
Перформанс у стріт-арті та флешмобах.
- Флешмоби як форма перформансу виникли на початку 2000-х років, ставши популярним способом об’єднання людей навколо спільної ідеї.
- Вуличні акції британського художника Бенксі поєднують візуальні образи і перформативні елементи, критикуючи соціальні та політичні реалії.
Вплив на моду та медіаподії.
Перформанс активно проникає в індустрію моди та медіаподії, створюючи незабутні образи:
- Покази Александра Макквіна часто мали форму перформансів із театралізованими постановками.
- Перформативні шоу бренду Balenciaga, які транслюють соціальні коментарі через незвичні візуальні рішення.
Перформанс у популярній музиці.
- Девід Бові, створюючи образи Зіггі Стардаста, перетворював свої концерти на перформанси, що виходили далеко за межі звичайного шоу.
- Леді Гага поєднує театральність, моду та провокацію, кожен її виступ — це перформативна акція, що зачіпає соціальні, політичні та культурні питання.
Перформанс в Україні: від зародження до сьогодення.
В Україні мистецтво перформансу має цікаву й насичену історію, починаючи з перших експериментів у період пізнього радянського періоду до сьогоднішнього дня, коли воно стало важливим елементом сучасної культури та артсередовища.
Джерела українського перформансу.
Український перформанс почав формуватися у 1980-х роках як своєрідний протест проти офіційного радянського мистецтва, де свобода творчості була значно обмежена. Саме тоді перші українські художники почали експериментувати з нестандартними формами й акціями, які кидали виклик ідеологічним рамкам.
Важливими іменами в історії українського перформансу стали:
- Федір Тетянич — один із перших українських перформерів, автор екстравагантних та футуристичних акцій у 1970–80-х роках, відомий своїм образом «Фрипулья».
- Влодко Кауфман — львівський художник, який ще наприкінці 1980-х років активно впроваджував у Львові перформативні практики, організовував мистецькі акції, що поєднували експеримент із соціальним підтекстом.
Перформанс у незалежній Україні.
Після здобуття незалежності у 1991 році український перформанс отримав значно більше свободи й різноманітності. Він став потужним інструментом для суспільної критики, самоідентифікації та осмислення нових реалій.
Важливі акції та проєкти цього періоду:
- «Паркомуна» — мистецьке об’єднання 1990-х років, яке проводило перформативні акції, провокуючи глядачів до роздумів про політичну та соціальну ситуацію в Україні.
- Фестиваль перформансу «Дні мистецтва перформанс у Львові» — заснований у 2006 році, цей фестиваль став центральним майданчиком для розвитку й презентації українського та міжнародного перформансу.
Сучасні українські митці-перформери.
У наші дні перформанс в Україні стрімко розвивається й набуває нових форм. Молоді художники використовують цю мистецьку практику для висвітлення актуальних суспільних проблем, таких як війна, права людини, гендерна рівність і екологічна свідомість.
Серед найяскравіших сучасних українських перформерів:
- Алевтина Кахідзе — художниця, яка через свої перформанси та акції активно говорить про війну на Донбасі, екологію та громадянську відповідальність, залучаючи до діалогу міжнародну аудиторію.
- Марія Куліковська — створює перформанси, що зачіпають питання тілесності, міграції, гендерних стереотипів та ідентичності. Її відома акція «254» (2014) на відкритті Manifesta 10 у Санкт-Петербурзі стала символом протесту проти окупації Криму.
- Антон Логов — український художник, чиї перформанси часто звертають увагу на гострі соціальні теми: екологічні катастрофи, проблеми урбаністичного простору, культурні травми та історичну пам’ять.
Перформанс і громадський активізм.
Сьогодні в Україні перформанс став ефективним способом громадського активізму, дозволяючи митцям активно реагувати на актуальні події в країні та привертати увагу до болючих питань суспільства. Важливі приклади активістського перформансу:
- Акції артгрупи «Р.Е.П.» — створюють акції, спрямовані на критику корупції, політичних репресій та соціальних проблем, використовуючи провокаційні, але зрозумілі широкій аудиторії образи.
- Проєкт «Жива бібліотека» — перформативний соціальний проєкт, де замість книжок виступають люди, які розповідають особисті історії про дискримінацію, права людини та власний життєвий досвід.
Таким чином, перформанс в Україні — це динамічне явище, яке постійно розвивається, демонструючи широкий спектр можливостей для творчості та критичного осмислення дійсності, що робить його актуальним і важливим видом мистецтва у сучасному українському суспільстві.
Сучасний перформанс як вид мистецтва постійно опиняється в центрі бурхливих дискусій, викликаючи неоднозначні реакції суспільства, гострі суперечки про моральні рамки та межі допустимого в мистецтві. Це пов’язано з тим, що перформативні практики часто навмисно торкаються чутливих тем, табу й суспільних стереотипів, піддаючи випробуванню межі терпимості глядачів і мистецької спільноти.
Етичні питання в перформансі.
Перформанс часто балансує на тонкій межі між художнім жестом та етичними нормами, викликаючи критичні запитання щодо моральності того чи іншого мистецького жесту. Основні етичні виклики в перформансі:
- Маніпуляція тілом і фізичні ризики: Деякі митці вдаються до надмірних тілесних випробувань, наражаючи себе на фізичну небезпеку.
- Експлуатація емоцій глядачів: Багато перформансів використовують шок або провокацію, свідомо граючи на почуттях публіки, що нерідко сприймається як маніпулятивна практика, а не щирий мистецький вираз.
- Використання тварин у перформансі: Це спричиняє регулярні суперечки щодо жорстокого поводження із тваринами. Один з найгучніших випадків — робота бельгійського художника Віма Дельвуа, відома як «Татуйовані свині», яка викликала жваві дискусії в суспільстві щодо етичності поводження з тваринами.
Реакція суспільства та цензура.
Перформанс через свою провокативність нерідко стикається з різкими реакціями суспільства й державних органів, які можуть переходити до прямої цензури:
- Закриття або заборона виставок: Наприклад, у 1990 році виставка американського митця Роберта Меплторпа, «The Perfect Moment», яка включала провокативні фотографії й перформативні елементи, була скасована в США через звинувачення в аморальності.
- Публічний осуд: Регіна Хосе Галіндо часто стикається з гострою критикою через шокуючий характер її робіт, які підіймають теми насильства та гендерних проблем.
- Звинувачення у порушенні моралі: У 2017 році перформанс австрійського художника Германа Нітша був заборонений у Тасманії після звинувачень у насильницькому та аморальному характері.
Дебати про межі мистецтва.
Перформанс регулярно порушує питання про те, де саме пролягає грань між мистецтвом і провокацією, між творчим самовираженням і аморальністю. Дебати точаться навколо таких аспектів:
- Межі допустимої провокації: Дискусії навколо перформансів Марини Абрамович, зокрема «Rhythm 0» (1974), де публіка могла робити з нею все, що завгодно, досі є яскравим прикладом того, як далеко може зайти мистецтво у випробуванні моральних норм.
- Питання відповідальності митця: Важливе питання полягає в тому, чи повинен художник нести моральну відповідальність за реакції глядачів, особливо якщо перформанс провокує насильство чи інші крайні реакції.
- Свобода вираження та суспільні норми: Відомий перформанс американського художника Андреса Серрано «Piss Christ» (1987), що викликав гучні протести через використання релігійних символів, став яскравим прикладом конфлікту між мистецькою свободою і культурними цінностями суспільства.
Таким чином, хоча мистецтво перформансу є потужним засобом для вираження важливих ідей і соціальних проблем, воно регулярно опиняється в центрі складних дискусій, які торкаються етики, моралі та меж мистецької свободи. Ці суперечки демонструють, наскільки перформанс здатний впливати на суспільство, ставити незручні питання і водночас викликати до себе увагу й серйозні дебати, змушуючи замислитися над тим, яким має бути сучасне мистецтво.
Висновок.
Отже, перформанс — це унікальне мистецтво, що поєднує в собі живу дію, спонтанність і провокацію, активно взаємодіючи з глядачем та суспільством. Він зародився як виклик традиційним формам мистецтва, пройшовши шлях від авангардних експериментів футуризму й дадаїзму до сучасних соціально-критичних та інтерактивних акцій. В Україні цей мистецький напрямок набув особливого значення як форма соціального активізму, критики та самоідентифікації. Попри неоднозначні реакції та дискусії щодо етичних меж, перформативне мистецтво продовжує бути важливим інструментом для переосмислення сучасності та культурного діалогу.
FAQ (Поширені питання):
Перформанс — це сучасний жанр мистецтва, де художник створює живу дію перед глядачами, використовуючи власне тіло, рухи, голос чи предмети, аби викликати емоції або змусити аудиторію замислитись над соціальними чи культурними питаннями.
Серед найвідоміших митців — Марина Абрамович, Йозеф Бойс, Кріс Берден, Йоко Оно, Таня Бругера.
Перформанс нерідко зачіпає табуйовані теми, використовує провокаційні методи й незвичні форми подачі, що іноді сприймається як аморальне чи суперечливе, породжуючи дискусії про етику та межі мистецтва.
Серед найпоширеніших видів: концептуальний перформанс, тілесний (body art), перформанс витривалості, інтерактивний перформанс та соціально-ангажований перформанс.
Перформанс виник у першій половині XX століття в рамках авангардних мистецьких рухів, таких як футуризм, дадаїзм і сюрреалізм, а найбільшого розквіту досяг у 1960-70-х роках.
Перформанс привертає увагу до соціальних, політичних та культурних проблем, часто використовується як інструмент громадянського активізму й стимулює суспільство до переосмислення важливих питань.
Так, перформанс активно розвивається в Україні, починаючи з 1980-х років. Серед сучасних відомих українських перформерів — Алевтина Кахідзе, Марія Куліковська, Антон Логов.
Флешмоб — це зазвичай масова акція з розважальною чи соціальною метою, тоді як перформанс має мистецький, більш глибокий концептуальний зміст і часто створюється одним чи кількома митцями для рефлексії або критики.
Щоб зрозуміти перформанс, варто сприймати його не тільки розумом, а й емоційно; також важливо знати контекст створення, історію митця і замислитися над тим, які реакції чи роздуми він прагне викликати у глядача.