Софістика (Софізм) – що це таке та навіщо софісти розводять софістику.

Софістика (Софізм) – це сукупність різних типів доказів, які не сприймають нові елементи знань, заради захисту вже наявних положень та теорій, які визнаються істинами, та не підлягають критиці й перегляду.

Що таке СОФІСТИКА – поняття, визначення простими словами.

Простими словами, Софістика – це філософська течія, що зародилася у Стародавній Греції, творці якої висували ряд тез, серед яких, про відносність істини та пізнання:

«Людина – ось мірило сутності всього»

З цього випливає, що знання – відносно. Відповідно, висновок: об’єктивної істини не існує, і доводити, таким чином, можна сьогодні, що це, наприклад, біле, а завтра вже – чорне. При цьому, головне – апарат доказів, вміння розумно та хитро, використовуючи його, вести полеміку. Власне, суть софістики й укладається в ці кілька постулатів їх філософської школи.

Недбалість софістів щодо своєї наукової спадщини, привела до того, що з написаного ними, нічого не збереглося, і давати оцінку їх творчості, ми можемо лише користуючись працями критиків – Платона та Аристотеля.

Що таке софістика, визначення – це міркування, в основі яких існують умисні порушення законів, а також правил формальної логіки, підміна «чистої» аргументації, помилковими доказами. У своїх міркуваннях, софісти не цуралися словесних вивертів та іносказань, багатозначності понять, вдавалися до підміни значень, свідомо допускали різні логічні помилки та невірні посили. Ось така подача невірного, так щоб воно виглядало вірним з точки зору логіки і є софізм, а збочена неправильність – це суть софізму. Більшість софізмів – це майстерно використані парадокси логіки.

Сказане вище – сказано правильно. Але – це, скоріше, сучасне, бачення і звучання софістики. Те, до чого вона прийшла. Але, як і коли, «мудрість» стала сестрою демагогії?

«Блиск і злидні» софістики.

Афіни. П’ятсот років до нової ери. І дві з половиною тисячі років між нами. Досягнення цивілізації за цей час вражають. Насправді, люди тоді ні в чому не поступалися нам. Ні в розумності, ні в розвитку. Античний Ренесанс в розквіті. Думки, яким стільки років – захоплюють і зараз.

В цей благодатний час до числа інших приєдналася ще одна філософська школа. Називали вони себе софістами. Школа і школа – у греків їх вистачало: кініки, стоїки, платоніки. Софісти були суб’єктивістами та релятивістами. Тобто, якщо їх опоненти стверджували, що існує абсолютна істина, до якої можна дістатися пізнанням, то софістика стояла за відносність (релятивізм) всього, мовляв, знання – відносне, а об’єктивної істини, не існує взагалі. І все, на той момент, ніхто і ніяк себе хибною логікою ще не скомпрометував.

Софісти стали дуже популярними в афінському суспільстві. Їх стали наймати в багаті будинки за великі гроші вчити розуму молодь. Обмовлялося, що вчитель-софіст, повинен навчити свого учня мистецтву захищати свою точку зору на будь-якому терені майбутнього життя: суспільно-політичному, військовому, в торгових справах.

Системність у навчанні та опановуванні загальними знаннями в середовищі педагогів-софістів була геть відсутня. Дуже важливим вважалося навчити підопічного використовувати знання в публічних диспутах, для чого вивчалися різні форми красномовства, особливо риторика.

Розвиваючи риторику, з софістики виділили:

• діалектика – методи чесного ведення суперечки;
• еристика – вчення, як перемагати в полеміці за всяку ціну.

І ось він тут, цей поворотний момент, коли ставлення до софістики, почне міняти свій знак з плюса на мінус! На довершення, старійшина софістів Протагор закладає традицію словесних поєдинків, де софісти часто використовують логічні парадокси та інші хитрощі.

Спочатку, софісти вчили чесній аргументації, по ходу зробили ряд відкриттів в області мови, логіки, систематизували правила логічного мислення, методику умовиводів. Однак, занудьгувавши в союзі з суворою логікою, знайшли собі нову іграшку, і зайнялися створенням смислових пасток, щосили використовуючи такі прийоми софістики, як підміну понять, зовнішню схожість різних явищ, синоніми, антоніми, омоніми та інші.

Безславний захід софістики був закономірний та очікуваний. З ними трапилося найстрашніше, що може бути: над софістами стали сміятися. Софістів представляли надутими, цинічними і жадібними невігласами: тут свою роль зіграли вчителі-самозванці, що кинулися масово на запах наживи, «обіцяючи всіх всьому швидко і недорого навчити». Софістів, звалили в одну з ними купу гною. Пізніше, методи та прийоми софістики, охоче взяла на озброєння демагогія, заради досягнення своїх цілей нехтування мораллю.

Софістика в філософії.

Що таке софістика в філософії? Щоб дати відповідь на це питання, потрібно не мало не багато – простежити роль софістики в історії розвитку людської думки. Причому не в конкретних її проявах, а опосередкованому впливі. Образно кажучи, її можна порівняти з вибухівкою, яка закладається при проходці дороги в скелях. Оскільки відмічено, що черговому радикальному зрушенню у філософії й новому мисленні, передувало повернення до софістики.

На софізмах, а потім на їх критиці, народжувався європейський спосіб думки. І Томас Гоббс, і Рене Декарт, і Іммануїл Кант, і Гегель, і Берклі, і Юм – зачерпнули з цього джерела.

Таким чином, і в умовах сучасності, софістика – вкрай цінний трудівник, що створює передумови для критичних розробок європейського способу мислення. У загальному процесі пізнання, софістика по праву зайняла своє зароблене місце – елемента, що утворює Проблему.

Софістика (софізми) – приклади:

• жіноча логіка – ланцюжок думок, між якими відсутній логічний зв’язок;
• беремо таргана, відриваємо йому лапу, говоримо: «Повзи!» – він повзе. Відриваємо другу, говоримо: «Повзи!» – повзе. Відриваємо всі лапи, даємо команду – не повзе. Висновок: з втратою ніг – тарган втрачає слух;
• то, що тобою не втрачалося, то у тебе є. Хобота ти не втрачав, з цього випливає, що у тебе є хобот;
• стакан наполовину повний і стакан наполовину порожній. Що так, що так – абсолютно однаково. Якщо половини однакові, то і цілі рівні. Значить, повний стакан тотожний порожньому.

Слід робити відмінності між парадоксами і софізмами, оскільки вони не означають одного і того ж. Парадокс – це словоформа або міркування, яке можна довести, що в один і той же час воно і справжнє, і хибне. Він буває двох видів:

• Апорія – висновок, який суперечить досвіду;
• Антиномія – наявність двох взаємовиключних суджень, кожне з яких окремо справжнє.

Софістика – синоніми.

Синоніми до слова софістика мають переважно негативне значення через реноме, яке історично «заслужила» остання:

• марнослів’я;
• казуїстика;
• розумування;
• метафізика;
• хибність;
• еристика;
• суб’єктивізм;
• релятивізм.

У підсумку, софістика (Софізм) – це прийом, хитрощі, вигадка, дискусія ні про що.