Сіонізм (англ. Zionism) — це політичний і національний рух, що виник у кінці XIX століття, спрямований на створення і підтримку єврейської держави в історичній землі Ізраїль, як відповідь на антисемітизм і прагнення до національного самовизначення єврейського народу.
Що таке СІОНІЗМ — поняття та визначення простими словами.
Простими словами, Сіонізм — це рух, який виник наприкінці XIX століття і ставив за мету створити безпечний і незалежний дім для єврейського народу в їхній історичній батьківщині, Ізраїлі, щоб забезпечити їм можливість жити вільно і без переслідувань.
Етимологія терміна “Сіонізм”.
Етимологія терміна “Сіонізм” має глибокі історичні та культурні корені, які пов’язані з біблійною традицією та єврейською історією.
Походження слова “Сіон”.
- Слово “Сіон” (Zion) походить з давньоєврейської мови й спочатку відносилося до назви гори Сіон в Єрусалимі.
- Пізніше “Сіон” стало символом всього міста Єрусалим та його релігійної та національної важливості для єврейського народу.
Формування терміна “Сіонізм”.
- У кінці XIX століття, коли національні рухи набирали силу в Європі, єврейський журналіст і письменник Теодор Герцль ввів термін “Сіонізм” для позначення руху за створення єврейської держави.
- Герцль опублікував свою відому книгу “Єврейська держава” (Der Judenstaat) у 1896 році, де виклав свої ідеї про необхідність єврейської держави.
Розвиток і використання терміна.
- Термін “Сіонізм” швидко поширився серед єврейських громад у Європі та світі, ставши основою для численних організацій та ініціатив, спрямованих на повернення євреїв до їхньої історичної батьківщини.
- Сіоністські конгреси, починаючи з Першого Сіоністського конгресу у 1897 році, що відбувся в Базелі, стали важливими подіями для організації та розвитку руху.
Сучасне розуміння.
- Сьогодні термін “Сіонізм” використовується для позначення різних форм підтримки єврейської держави Ізраїль, включаючи політичні, культурні та релігійні аспекти.
- Попри різноманітність інтерпретацій, головна ідея сіонізму залишається незмінною — забезпечити існування і процвітання єврейського народу в їхній національній батьківщині.
Внесемо ясність у терміни в цій статті.
Для кращого розуміння теми цієї статті, важливо чітко визначити терміни “Палестина” і “Ізраїль”, пояснити різницю між ними та розвіяти плутанину, яка часто виникає навколо цих понять.
Палестина.
Палестина — це не окрема країна, а назва історичного регіону на Близькому Сході, розташованого між Середземним морем та річкою Йордан.
Цей регіон має багату історію і є місцем багатьох стародавніх цивілізацій. У різні історичні періоди ця територія була під владою різних імперій, включаючи Єгипетську, Ассирійську, Вавилонську, Перську, Римську та Османську.
- Сучасне політичне визначення:
У сучасному політичному контексті, Палестина часто відноситься до Палестинських територій, які включають Західний берег та Сектор Гази. Палестинська національна адміністрація частково управляє цими територіями та прагне створити незалежну палестинську державу. - Євреї в Палестині:
Важливо зазначити, що євреї жили на цій землі з давніх часів, і створення сучасної держави Ізраїль на цій території було відновленням їхнього історичного дому, а не результатом вигнання палестинців. - Хто такі палестинці?
Палестинці — це арабське населення, яке проживає в Палестинських територіях і має свою ідентичність, культуру та історію. Термін “палестинці” використовується для позначення людей, які мають походження з цього регіону, незалежно від релігійної приналежності.
Ізраїль.
Ізраїль — це суверенна держава, розташована на тій самій території, що й історична Палестина.
Ізраїль був створений як національний дім для єврейського народу після багатьох століть діаспори та переслідувань, що досягли піку під час Голокосту.
- Політична структура та міжнародне визнання.
Ізраїль має демократичну політичну систему з парламентом (Кнесет) та широким спектром політичних партій. Ізраїль є визнаним членом ООН та має дипломатичні відносини з багатьма країнами світу, хоча його існування не визнається рядом сусідніх держав. - Різниця та плутанина.
Основна плутанина між Палестиною та Ізраїлем виникає через тривалий ізраїльсько-палестинський конфлікт, що розпочався ще в середині ХХ століття. Конфлікт стосується територіальних суперечок, статусу Єрусалиму, права на повернення палестинських біженців та інших питань.
Джерела сіонізму: короткий огляд ключових історичних подій.
- Давні корені та розселення.
Єврейська історія сягає тисячоліть, коли єврейський народ проживав на території сучасного Ізраїлю та Палестини. Після руйнування Другого Храму в Єрусалимі у 70 році н.е., багато євреїв були розсіяні по світу, що стало початком тривалої діаспори. Ця розсіяність призвела до того, що єврейські громади виникали по всьому світу, зберігаючи свою релігійну та культурну ідентичність. - Національні рухи в Європі.
У XIX столітті Європу охопила хвиля націоналізму, яка вплинула на багато народів, включаючи євреїв. Багато євреїв, особливо в Східній Європі, стикалися з антисемітизмом та дискримінацією, що підштовхувало їх до пошуку шляхів самоідентифікації та національного відродження. У цей період виникли численні єврейські національні рухи, які прагнули знайти рішення для безпеки та процвітання єврейського народу. - Теодор Герцль і Перший Сіоністський Конгрес.
Одним із ключових фігур у розвитку сіонізму став Теодор Герцль, австрійський єврейський журналіст та письменник. Вражений масштабом антисемітизму, зокрема після справи Дрейфуса у Франції, Герцль дійшов висновку, що євреї потребують власної держави для забезпечення своєї безпеки та свободи. У 1896 році він опублікував книгу “Єврейська держава” (про що ми вже згадували раніше), в якій виклав свої ідеї щодо створення єврейської держави. У 1897 році Герцль організував Перший Сіоністський Конгрес у Базелі, Швейцарія, де було прийнято програму, що визначала мету створення єврейського національного дому в Палестині.
Загалом, походження сіонізму тісно пов’язане з давньою історією єврейського народу, їхньою діаспорою, та національними рухами XIX століття, що знайшли свій вираз у працях і діяльності Теодора Герцля і його послідовників.
Ключові історичні події.
- Декларація Бальфура (1917).
У 1917 році, під час Першої світової війни, британський уряд видав Балфурську декларацію, яка підтримувала створення “національного дому для єврейського народу” в Палестині. Це була коротка листівка від Артура Джеймса Балфура, міністра закордонних справ Великобританії, до лідера британської єврейської громади, лорда Ротшильда. Декларація стала важливим кроком на шляху до міжнародного визнання єврейських національних прагнень, хоча і викликала суперечливі реакції серед арабського населення Палестини. - Створення Держави Ізраїль (1948).
Після завершення Другої світової війни, яка призвела до жахливих втрат серед євреїв під час Голокосту, потреба у власній державі стала ще більш актуальною.14 травня 1948 року Давид Бен-Ґуріон проголосив створення Держави Ізраїль у Тель-Авіві. Ця подія ознаменувала офіційне відродження єврейської державності на їхній історичній батьківщині. Незабаром після цього Ізраїль зазнав нападу з боку сусідніх арабських країн, що розпочало серію конфліктів у регіоні. - Арабо-ізраїльські війни та мирні зусилля.
Ізраїль зіткнувся з низкою воєн і конфліктів, серед яких Війна за незалежність (1948-1949), Шестиденна війна (1967) та Війна Судного дня (1973). Попри постійні військові загрози, Ізраїль досяг значного прогресу у мирних угодах. У 1979 році було підписано Кемп-Девідські угоди з Єгиптом, що стало першим мирним договором між Ізраїлем та арабською країною. У 1993 році було підписано першу угоду в Осло з Палестинською визвольною організацією, що стало важливим кроком до мирного врегулювання ізраїльсько-палестинського конфлікту. Однак, конфлікти з іншими сусідами, такими як Ліван і Сирія, та внутрішнє напруження залишаються значущими викликами для регіональної стабільності.
Розуміння ключових історичних подій, таких як Балфурська декларація, проголошення незалежності Ізраїлю та основні конфлікти й мирні угоди, допомагає глибше усвідомити складний шлях сіоністського руху до створення єврейської держави та її подальше існування в міжнародному контексті.
Детальніше про Декларацію Бальфура як ключовий елемент відновлення єврейської держави.
Декларація Бальфура є одним із найважливіших документів в історії сіоністського руху, який значною мірою вплинув на розвиток подій на Близькому Сході в ХХ столітті.
Передумови.
- Декларація Бальфура була видана 2 листопада 1917 року під час Першої світової війни, коли Османська імперія ще контролювала Палестину.
- Британський уряд шукав підтримки єврейських громад, особливо в США та Росії, для зміцнення своїх позицій у війні.
Основний зміст.
Декларація була у формі листа, написаного Артуром Джеймсом Бальфуром, міністром закордонних справ Великобританії, до лідера британської єврейської громади, лорда Ротшильда. В ній йшлося про підтримку британським урядом створення “національного дому для єврейського народу” в Палестині.
Текст декларації:
- “His Majesty’s Government view with favour the establishment in Palestine of a national home for the Jewish people, and will use their best endeavours to facilitate the achievement of this object, it being clearly understood that nothing shall be done which may prejudice the civil and religious rights of existing non-Jewish communities in Palestine, or the rights and political status enjoyed by Jews in any other country.”
- Укр.: “Уряд Його Величності прихильно ставиться до створення в Палестині національного дому для єврейського народу і докладе всіх зусиль, щоб сприяти досягненню цієї мети, при чіткому розумінні, що не повинно бути зроблено нічого, що може завдати шкоди громадянським і релігійним правам існуючих неєврейських громад в Палестині, а також правам і політичному статусу, якими користуються євреї в будь-якій іншій країні”.
Цей короткий текст мав величезний вплив, заклавши основу для майбутньої єврейської держави.
Реакції, суперечки та наслідки.
Декларація Бальфура викликала різні реакції. Єврейські громади світу сприйняли її з ентузіазмом, вбачаючи в ній можливість відновлення своєї державності. Натомість арабське населення Палестини та сусідніх країн висловило різкий протест, вважаючи декларацію загрозою їхнім національним прагненням.
- Мандат Ліги Націй:
У 1922 році Ліга Націй офіційно включила текст декларації в мандат Великобританії на управління Палестиною, що надало їй міжнародне визнання. Це створило правові та політичні підстави для імміграції євреїв до Палестини й розвитку сіоністських поселень. - Довгострокові наслідки:
Декларація стала основою для подальшої політики Великобританії в регіоні та мала тривалий вплив на ізраїльсько-палестинські відносини. Вона відіграла ключову роль у створенні Держави Ізраїль у 1948 році і залишається важливим історичним документом для розуміння сіоністського руху та конфліктів на Близькому Сході.
Розуміння Декларації Бальфура є важливим для усвідомлення історичного контексту створення Ізраїлю та розвитку сіонізму. Вона є яскравим прикладом того, як міжнародні документи можуть впливати на хід історії і формувати долі цілих народів.
Основні цілі сіоністського руху.
Основні цілі сіоністського руху зосереджувалися на створенні безпечного та незалежного дому для єврейського народу в їхній історичній батьківщині.
- Відновлення Єврейської держави.
Основна мета сіоністського руху полягала в створенні суверенної єврейської держави на території історичного Ізраїлю. Це мало на меті забезпечити євреям можливість самовизначення, захисту і процвітання у власній країні. - Сприяння Єврейській міграції.
Сіоністи прагнули організувати масову імміграцію євреїв до Ізраїлю. З цією метою були створені різні організації, такі як Єврейське агентство, що координувало переселення та адаптацію нових іммігрантів. Під час і після Голокосту ця мета стала особливо актуальною, оскільки євреї потребували безпечного притулку від переслідувань. - Відродження Єврейської культури та мови.
Сіоністи прагнули відродити єврейську культуру, традиції та іврит як розмовну мову. Це включало створення навчальних закладів, видання літератури та проведення культурних заходів. Наприклад, відомий лінгвіст Еліезер Бен-Єгуда відіграв ключову роль у відродженні івриту як сучасної мови. - Створення економічної інфраструктури.
Для забезпечення сталого розвитку єврейської держави сіоністи працювали над створенням сучасної економічної інфраструктури. Це включало розвиток сільського господарства, промисловості, будівництво міст і доріг. Кібуци та мошави стали прикладами колективних сільськогосподарських поселень, які сприяли економічному розвитку регіону. - Забезпечення безпеки та захисту.
Створення збройних сил для захисту єврейської держави було важливою метою. Організації, такі як Хагана і пізніше Армія оборони Ізраїлю, були засновані для забезпечення безпеки єврейського населення. Після проголошення незалежності Ізраїлю у 1948 році, ці сили відігравали вирішальну роль у захисті країни від зовнішніх загроз.
Отож, основні цілі сіоністського руху були спрямовані на створення міцної основи для існування єврейської держави, забезпечення її безпеки та культурного процвітання, що стало можливим завдяки зусиллям численних єврейських лідерів і прихильників сіонізму по всьому світу.
Основні форми чи типи сіонізму.
Сіонізм як рух має різні форми та відгалуження, кожна з яких внесла свій унікальний внесок у становлення єврейської державності та культури. Ось основні типи сіонізму:
- Політичний Сіонізм.
Політичний сіонізм, засновником якого вважається Теодор Герцль, ставив за мету створення суверенної єврейської держави за допомогою дипломатичних зусиль і міжнародного визнання. Герцль у своїй книзі “Єврейська держава” виклав основи цієї ідеології, закликаючи до створення єврейського національного дому як єдиного шляху до забезпечення безпеки єврейського народу. - Культурний Сіонізм.
Культурний сіонізм, пов’язаний з іменем Ахад Ха-Ам, зосереджувався на відродженні єврейської культури, мови та духовності. Цей напрямок підкреслював важливість культурного та інтелектуального розвитку євреїв у Палестині як основу для національного відродження. - Релігійний Сіонізм.
Релігійний сіонізм поєднував ідеї національного відродження з єврейською релігійною традицією. Засновник цього напряму, рабин Авраам Іцхак Кук, стверджував, що створення єврейської держави є частиною божественного плану і має релігійне значення для єврейського народу. - Трудовий Сіонізм.
Трудовий сіонізм, зокрема представлений такими лідерами, як Давид Бен-Ґуріон, прагнув створити єврейську державу через колективну працю та соціалістичні принципи. Цей рух сприяв створенню кібуців та мошавів, що стали основою сільськогосподарського та економічного розвитку Ізраїлю. - Ревізіоністський Сіонізм.
Ревізіоністський сіонізм, заснований Володимиром Жаботинським, закликав до більш агресивної політики щодо створення єврейської держави. Жаботинський виступав за негайну та масову імміграцію євреїв до Палестини й створення сильних збройних сил для захисту єврейських інтересів. - Лібертаріанський Сіонізм.
Лібертаріанський сіонізм підкреслює важливість індивідуальних свобод і мінімального втручання держави у життя громадян. Цей напрямок виступає за вільний ринок і особисту відповідальність, зберігаючи при цьому підтримку єврейської державності. - Зелений Сіонізм.
Зелений сіонізм поєднує ідеї екологічного активізму з сіоністськими цілями. Цей рух спрямований на сталий розвиток Ізраїлю, збереження природних ресурсів і захист навколишнього середовища, враховуючи як традиційні єврейські цінності, так і сучасні екологічні виклики.
Кожен із цих напрямків зробив свій внесок у розвиток сучасного сіоністського руху, забезпечуючи різноманітність підходів і бачень щодо створення і зміцнення єврейської держави та культури.
Сіонізм на практиці.
Сіонізм втілюється в життя через численні аспекти державотворення, імміграційні хвилі, розвиток ізраїльського суспільства та інституцій, політику, міжнародні відносини, культуру і релігію. Ось як сіонізм реалізується на практиці:
- Побудова держави та хвилі імміграції.
Одним із ключових компонентів сіонізму були хвилі репатріація євреїв (Алія) до Палестини та пізніше до Держави Ізраїль. Від перших хвиль імміграції наприкінці XIX століття до масової Алії після Голокосту і з розпадом Радянського Союзу, ці імміграційні потоки значно змінили демографічний склад регіону. Ці переселення створили основу для побудови сучасного ізраїльського суспільства. - Розвиток ізраїльського суспільства та інституцій.
Сіоністи створили інфраструктуру, яка включала освітні заклади, медичні установи, транспортну мережу та житлові комплекси. Заснування таких організацій, як Хагана, що стала основою для Армії оборони Ізраїлю, і Єврейське агентство, сприяло створенню стабільної держави. Політичні інституції, включаючи парламент (Кнесет) та судову систему, були розроблені для забезпечення демократичних цінностей та верховенства права. - Сіонізм у політиці.
Сіоністська ідеологія глибоко вплинула на ізраїльську політику. Основні політичні партії, такі як Лікуд і Авода, мають свої корені в різних напрямках сіонізму. Політична сцена Ізраїлю відображає ідеї сіоністів щодо національної безпеки, соціальної справедливості та розвитку. - Вплив на єврейське культурне відродження.
Сіонізм сприяв відродженню єврейської культури та мови. Відновлення івриту як розмовної мови було одним зі значних досягнень, завдяки зусиллям таких фігур, як Еліезер Бен-Єгуда. Культурні установи, такі як Національна бібліотека Ізраїлю та ізраїльські музеї, відіграють важливу роль у збереженні та популяризації єврейської культурної спадщини. - Синергія з релігійними віруваннями та практиками.
Сіонізм тісно переплітається з єврейськими релігійними віруваннями. Багато релігійних сіоністів вважають створення Держави Ізраїль виконанням божественного пророцтва. Релігійні інституції, такі як Єшива, і святкування національних та релігійних свят, як-от Йом га-ацмаут, національний день незалежності, відображають взаємозв’язок сіонізму та релігії.
Сіонізм на практиці охоплює широкий спектр аспектів життя єврейського народу, від державотворення та політики до культури та релігії. Завдяки зусиллям сіоністів, Ізраїль став сучасною державою з багатою культурною спадщиною та активною участю на міжнародній арені.
Що таке Антисіонізм?
Антисіонізм — це ідеологія, що виступає проти створення та існування єврейської держави в Палестині.
Існує кілька напрямків антисіонізму, включаючи політичний, релігійний та соціальний антисіонізм, кожен із яких має свої аргументи проти сіонізму.
- Політичний Антисіонізм.
Політичні антисіоністи стверджують, що створення Ізраїлю порушує права палестинського народу і призводить до постійних конфліктів у регіоні. Відомими політичними антисіоністами є групи та організації, такі як Палестинська визвольна організація та терористи ХАМАС. - Релігійний Антисіонізм.
Релігійний антисіонізм ґрунтується на аргументах, що єврейська держава не повинна бути створена до приходу Месії. Деякі ортодоксальні єврейські групи, такі як Натурей карта, виступають проти сіонізму з релігійних причин. - Соціальний Антисіонізм.
Соціальні антисіоністи критикують сіонізм як колоніалістську ідеологію, яка нібито пригнічує палестинців і веде до соціальної нерівності. Цей напрямок підтримується деякими лівими політичними групами та активістами за права людини. - Конфлікти та спроби діалогу.
Взаємодія між сіоністами та антисіоністами часто супроводжується конфліктами, як на політичному, так і на соціальному рівні. Попри численні конфлікти, також існують спроби діалогу та пошуку компромісу. Деякі міжнародні організації та держави підтримують ініціативи з мирного врегулювання ізраїльсько-палестинського конфлікту.
Поширені міфи про сіонізм.
Розуміння сіонізму часто супроводжується численними міфами та непорозуміннями, що призводить до плутанини й суперечок. Важливо розглянути найпоширеніші міфи про сіонізм і надати фактичні відповіді для їх спростування.
- Міф 1: Сіонізм — це колоніалізм.
Факт: Сіонізм часто помилково порівнюють з колоніалізмом, проте він має інше походження та мету. Сіонізм є національним рухом, спрямованим на відновлення єврейської державності на історичній батьківщині. На відміну від колоніалізму, який передбачає експлуатацію іноземних територій, сіонізм базується на історичному і духовному зв’язку єврейського народу з землею Ізраїлю. - Міф 2: Сіоністи вигнали палестинців із їхньої землі.
Факт: Це одне з найбільш поширених і суперечливих тверджень. Під час створення Держави Ізраїль у 1948 році відбувалися складні конфлікти, які призвели до переміщення населення з обох сторін. Проте варто зазначити, що євреї також жили на цій території протягом тисячоліть, і їхня імміграція до Палестини на початку XX століття була законною та організованою. - Міф 3: Всі євреї підтримують сіонізм.
Факт: Не всі євреї підтримують сіонізм. Єврейська спільнота є різноманітною, і існують різні думки щодо сіонізму. Деякі євреї, особливо серед ортодоксальних громад, виступають проти сіонізму з релігійних причин, вважаючи, що єврейська держава не повинна існувати до приходу Месії. - Міф 4: Сіонізм і антисіонізм — це суто політичні ідеології.
Факт: Сіонізм і антисіонізм мають не лише політичні, але й культурні, релігійні та соціальні виміри. Сіонізм, наприклад, включає відродження єврейської культури та мови, тоді як антисіонізм може бути заснований на релігійних переконаннях або соціальних поглядах.
Сіонізм та поширені конспірологічні теорії.
Сіонізм, як національний рух, з самого початку свого існування стикався з різними формами супротиву та критики, серед яких особливе місце займають конспірологічні теорії. Ці теорії часто спотворюють дійсність, поширюючи неправдиву інформацію та міфи, що мають на меті дискредитувати сіонізм і єврейську державу.
“Сіоністська змова”
- Сутність теорії: Одна з найвідоміших конспірологічних теорій стверджує, що сіоністи керують світовими подіями за допомогою таємної змови. Ця теорія базується на антисемітських стереотипах і часто цитує підроблені документи, такі як “Протоколи сіонських мудреців”.
- Факт: “Протоколи сіонських мудреців” є відомою підробкою, створеною в Російській імперії на початку XX століття. Вони були викриті як фальшивка у численних дослідженнях, але досі використовуються антисемітськими групами для поширення ненависті.
“Контроль сіоністів над медіа”
- Сутність теорії: Ця теорія стверджує, що сіоністи контролюють глобальні медіа, маніпулюючи інформаційними потоками для досягнення своїх цілей.
- Факт: У сучасному світі медіа є різноманітними та належать до багатьох різних власників і корпорацій. Контроль над медіа не може бути зосереджений в руках однієї групи, і подібні твердження є безпідставними та антисемітськими.
“Сіонізм як расизм”
- Сутність теорії: Деякі антисіоністські групи стверджують, що сіонізм є расистською ідеологією, яка спрямована на пригнічення неєврейського населення.
- Факт: Сіонізм є національним рухом, метою якого є створення безпечного дому для єврейського народу. Він не базується на расовій перевазі та не має на меті дискримінацію інших народів. Ці звинувачення були офіційно відхилені на міжнародному рівні, зокрема, у 1991 році Генеральна Асамблея ООН скасувала резолюцію 3379, яка називала сіонізм формою расизму.
“Фінансовий контроль сіоністів”
- Сутність теорії: Інша популярна конспірологічна теорія стверджує, що сіоністи контролюють світову фінансову систему.
- Факт: Ці звинувачення є продовженням антисемітських стереотипів, які стверджують, що євреї мають непропорційний контроль над фінансами. Фінансові системи є складними та міжнародними, і не можуть бути контрольовані однією групою чи нацією.
Причини та наслідки конспірологічних теорій.
- Конспірологічні теорії часто виникають у відповідь на страх і невідомість. Вони надають прості пояснення складним соціальним і політичним явищам, що робить їх привабливими для широкої аудиторії.
- Вони також можуть бути інструментом політичної маніпуляції, що використовуються для дискредитації певних груп або ідеологій.
- Поширення таких теорій призводить до зростання антисемітизму, ненависті та насильства проти євреїв.
- Вони перешкоджають конструктивному діалогу та пошуку мирних рішень у конфліктах, пов’язаних із сіонізмом та ізраїльсько-палестинським питанням.
Розуміння і розвінчання конспірологічних теорій про сіонізм є важливим кроком для боротьби з антисемітизмом і сприяння конструктивному діалогу. Важливо підходити до цього питання з науковою об’єктивністю, базуючись на фактах і історичних доказах, а не на міфах і стереотипах.
Висновок.
На завершення, ми коротко розглянули основні аспекти сіонізму, включаючи його історичний контекст, основні цілі та різноманітні течії. Ми також пояснили ключові події, такі як декларація Бальфура та створення Держави Ізраїль, і розвінчали поширені міфи та конспірологічні теорії, пов’язані з сіонізмом. Розуміння цих елементів допомагає глибше усвідомити складність і багатогранність сіоністського руху, його вплив на міжнародну політику та значення для єврейського народу.
FAQ (Поширені питання):
Сіонізм — це національний рух, спрямований на створення та підтримку єврейської держави в історичній землі Ізраїль.
Засновником сучасного сіоністського руху вважається Теодор Герцль, австрійський єврейський журналіст і письменник.
Держава Ізраїль була проголошена 14 травня 1948 року Давидом Бен-Гуріоном, першим прем’єр-міністром Ізраїлю.
Декларація Бальфура — це документ, виданий у 1917 році британським урядом, який підтримував створення національного дому для єврейського народу в Палестині.
Основні види сіонізму включають політичний, культурний, релігійний, трудовий, ревізіоністський, лібертаріанський та зелений сіонізм.
Основні цілі сіоністського руху включають створення незалежної єврейської держави, сприяння єврейській імміграції, відродження єврейської культури та мови, створення економічної інфраструктури та забезпечення безпеки єврейського народу.
Алія — це термін, який означає імміграцію євреїв до Ізраїлю. Він також означає “підйом” і є важливим елементом сіоністського руху.
Деякі євреї не підтримують сіонізм з релігійних або політичних причин. Деякі ортодоксальні єврейські групи вважають, що єврейська держава не повинна існувати до приходу Месії.
Антисіонізм — це ідеологія, що виступає проти створення та існування єврейської держави в Палестині. Вона може мати політичні, релігійні або соціальні мотиви.
Серед поширених міфів про сіонізм є твердження, що сіонізм є формою колоніалізму або расизму, що сіоністи вигнали палестинців із їхньої землі, та що сіоністи контролюють світові фінанси та медіа. Усі ці твердження є неправдивими і базуються на стереотипах та дезінформації.