Легітимність — це віра в те, що правитель, інститут або лідер мають право керувати.
Що таке ЛЕГІТИМНІСТЬ — поняття, визначення простими словами.
Простими словами, Легітимність — це законність чиєїсь влади.
Походження поняття, терміну «легітимність».
Слово «легітимність» походить від латинського «legitimitas». У середні віки це називалося «legalimitas», що англійською мовою інтерпретувалася як «законний». Цицерон використовував слово «легітимний» для позначення влади, встановленої законом. Пізніше слово «легітимність» використовувалося для позначення традиційних процедур, конституційних принципів і прийняття традицій. Ще пізніше до його значення було додано елемент «згода». Згода вважалася суттю легітимного правила.
Значення легітимності змінювалося від століття до століття. В середні віки його використовували для вираження настроїв, спрямованих проти узурпації влади. Але тепер всі революції або державні перевороти не можна назвати незаконними. Революцію Бангладеш проти Пакистану, спрямовану на забезпечення свободи, не можна назвати незаконною. Таким чином, нові принципи легітимності часто замінюють старі принципи. Легітимність не є синонімом моральних переконань або гарної поведінки. Це тільки підстава для виправдання дій можновладців.
Що таке Легітимність політичної влади.
Легітимність лежить в основі всього політичного дискурсу і визначає велику політичну конкуренцію як в розвинених, так і в менш розвинених суспільствах. Легітимність пов’язана з соціальними, економічними й політичними правами, і це те, що перетворює силу примусу та особистий вплив в міцний політичний авторитет. Це прийняття нерівних політичних відносин, коли одні отримують, беруть на себе або успадковують владу над іншими. Легітимність влади критично важлива для політичного порядку, стабільного миру і розвитку суспільства. Вона робить колективний соціальний порядок більше
- ефективним,
- узгодженим,
- справедливим.
Вчені про легітимність.
Том Тайлер каже, що, якщо влада «не сприймається законною, соціальне регулювання стає більш важким і дорогим». Легітимність державної влади ж дозволяє правителям управляти з мінімальним застосуванням сили й дає право тим, хто знаходиться під владою, очікувати, що політична влада буде використовуватися для досягнення загального блага, на відміну від вузьких особистих або партійних інтересів.
У сучасну епоху Макс Вебер першим сформулював концепцію «легітимності». За його словами, легітимність заснована на «вірі».
Влада ефективна, тільки якщо вона легітимна. Безсумнівно, влада має право використовувати примус, але це не її головний елемент. Влада повинна ґрунтуватися на легітимності, інакше вона може виявитися неефективною.
Роберт А. Даль пише:
Лідери політичної системи намагаються гарантувати, що всякий раз, коли державні кошти використовуються для вирішення конфлікту, прийняті рішення широко приймаються не тільки через страх насильства, покарання або примусу, а й з переконання, що це морально правильно і доречно. Відповідно до одного з варіантів використання цього терміна, уряд вважається легітимним, якщо люди, яким адресовано його накази, вважають, що структура, процедури, дії, рішення, політика, посадові особи, керівники або уряд мають якість жорсткості, пристойності або моральної досконалості, коротше кажучи, мають право встановлювати обов’язкові правила.
Таким чином, Даль ясно дає зрозуміти, що легітимність – це якість строгості, пристойності або моральної чесноти. Всі уряди намагаються довести, що їх дії законні, а отже, зобов’язують людей дотримуватися їх. Військовий командир, який влаштовує переворот і захоплює владу, також намагається довести правомірність або моральну спроможність своєї дії. Уряд «де-факто» стає «де-юре» після отримання легітимності.
Згідно Дольфу Штернбергеру:
Легітимність – це основа державної влади, яка, з одного боку, змушує уряд усвідомлювати своє право на управління, а з іншого – дає можливість керованим усвідомити це право.
Джерела легітимності
Згідно з Максом Вебером, є три джерела легітимності:
- Традиція. Легітимність може ґрунтуватися на сталій вірі в схвалення давніх традицій і на необхідності підкорятися лідерам, які здійснюють владу відповідно до цих традицій.
- Виняткові особисті якості. Легітимність може бути заснована на зразковому характері або харизмі окремої людини.
- Законність. Легітимність може ґрунтуватися на вірі в те, що влада здійснюється законним способом. Те, що робиться на законних підставах, вважаються легітимними.
Таким чином, Вебер визначив три основи легітимності, тобто законного правління в суспільстві:
- раціонально-правове,
- харизматичне,
- традиційне.
Грейс А. Джонс описала наступні джерела легітимності в контексті британської політичної системи:
- Наслідковість політичних і соціальних інститутів.
- Традиція ненасильства.
- Релігійні вірування.
- Віра в цінності.
- Виборчий процес, свобода і єдність.
- Скоординоване та інтегроване суспільство і спадкоємність його традицій.
- Адаптивна політична культура.
Типи легітимності.
Девід Істон описує три типи легітимності:
- ідеологічна легітимність (джерелом цього типу легітимності є домінантна в суспільстві ідеологія — сформульований набір ідеалів, цілей і завдань, які допомагають членам суспільства інтерпретувати минуле, пояснювати сьогодення і забезпечувати бачення майбутнього);
- структурна легітимність (основою цього типу легітимності є структури та норми режиму, які члени конкретної системи приймають як законні);
- особистісна легітимність (якщо поведінка й особистість тих, хто надає допомогу в управлінні справами, мають панівне значення і якщо члени суспільства вважають ці авторитети тими кому довіряють, це називається особистісною легітимністю).
Концепції легітимності.
- Суб’єктивний підхід.
Ця концепція заснована на роботі Макса Вебера, який підкреслює макросоціальні наслідки віри громадян у легітимність своїх правителів. Вебер стверджував, що присутність законної влади структурує суспільство таким чином, що навіть ті, хто не поділяє віри в його законність, стикаються зі стимулами поводитися так, як ніби вони це зробили. Він назвав це «обґрунтованістю» соціальної системи.
- Об’єктивний підхід.
Легітимність залежить від відповідності між правилом і зовнішнім моральним стандартом. Аллен Б’юкенен представляє цю точку зору, коли він передбачає, що «легітимність держав і, в кінцевому підсумку, самої міжнародної правової системи повинна бути визначена в термінах деякого порогового наближення до повної або досконалої справедливості …», а базові права людини повинні служити цим порогом. Б’юкенен пропонує визнавати держави легітимними (а отже, вітати їх в міжнародному співтоваристві) тією мірою, якою вони відповідають основній меті поваги індивідуальних прав людини. Цей підхід заснований на нормативній політичної теорії та спрямований на виявлення нормативно прийнятних структур правління. При цьому підході не важливо, що люди насправді думають про закон або норми.
Відмінності між об’єктивним і суб’єктивним підходами до легітимності режиму.
Відмінності між цими двома підходами очевидні в їх різних відповідях на питання, чи був нацистський уряд легітимним, чи ні. Щоб відповісти на це питання, суб’єктивний підхід повинен з’ясувати, чи вважають громадяни свій уряд законним, чи вірять вони, що уряд має право керувати? Якщо це так, то, ймовірно, будуть мати місце соціальні наслідки легітимності.
Об’єктивний підхід дав би відповідь на питання, пославшись на нездатність цього уряду задовольнити мінімальні моральні вимоги, які суспільство встановлює для уряду, і таким чином вирішив би, що нацистське правління було незаконним, незалежно від того, що деякі люди думали з цього приводу.
Підсумки.
З наведеного вище аналізу очевидно, що легітимність – це не просто абстрактне або моральне почуття. Це поняття, пов’язане з усією політичною системою. Це переконання, яке спонукає людей визнати, що встановлення обов’язкових правил з боку посадових осіб або керівників уряду є моральним і правильним. Легітимність дозволяє правителю керувати з мінімальними політичними ресурсами, що є ядром демократії.
