Лудоманія (Ігроманія) – це глибоко укорінена ігрова залежність на рівні патологічних змін психіки.
Що таке ЛУДОМАНІЯ – поняття та визначення простими словами.
Простими словами, Лудоманія (Ігроманія) – це нестерпна, непереборна тяга до азартних ігор, хвороба схожа до алкоголізму чи наркоманії. Набуває потворних форми, що призводить до ганебних з точки зору суспільної моралі вчинків.
Заради хибного відчуття: «я повинен відігратися», ігромани йдуть на різного роду вчинки та злочини, спочатку це домашні крадіжки, потім підвищують «кваліфікацію» банальними пограбуваннями, шахрайством, казнокрадством. Трапляється, що ті, хто схаменувся на мить від ігрової залежності, від жаху ігроманії, вирішують відновити честь добровільним відходом з життя і тим самим, навпаки, обтяжують душу смертним гріхом самогубства.
На ігровому роздоріжжі – який шлях веде до ігроманії та залежності.
Досліджуючи походження Лудоманії (Ігроманії), слід зазначити, що навколо нас існує і функціонує не один вид ігрової залежності:
- спортивні ігри;
- пейнтбол та інші ігри в «війнушку»;
- інтелектуальні ігри;
- лото, лотереї;
- біржові спекуляції;
- гра на скачках, перегонах (собачі, кінні);
- ставки у букмекерів, різні парі на заклад;
- комп’ютерні ігри;
- азартні ігри.
Крім власне ігор, існують заняття, що вимагають від нас також високої душевної та матеріальної самовіддачі: полювання чи рибна ловля. Їх не можна віднести до ігор, але до занять спортом – цілком. Тут теж має місце пристрасна прихильність, коли заради улюбленого захоплення кидають дружину, сім’ю, справи на ВСІ ВИХІДНІ!
Для чого потрібна ця преамбула? Всього лише для того, щоб підвести до висновку: ігрова залежність, ігровій залежності – різниця. Тому що шахіст, який обожнює шахи і грає на гроші, не потребує лікування від ігроманії так само, як хокеїсти, футболісти, тенісисти не схильні до лудоманії. Сотні років люди грають в більярд, причому на великі гроші і навіть дуже великі. Але за століття, не зафіксовано жодного випадку, коли б гравцеві знадобилося лікування від лудоманії. Також не задаються питанням: «Як позбутися від ігроманії?» і стрітрейсери – учасники незаконних вуличних нічних автоперегонів. Для них більш актуальні інші задачі: виграти, не потрапити в поліцію, не отримати травм, не розбитися на смерть.
Якщо згрупувати гравців за схожими ознаками, а саме, за впливом на них ігор:
- в одній групі – ігрова залежність, можна сказати, стабільна, що не переходить в стан хвороби – ігроманії, лікування не потрібно;
- в іншій – все дуже погано, потрібно звертатися до фахівців, а там думати, як позбутися від ігроманії.
Так ось, в першій підібралися ігри та види ігор, які вимагають знань, умінь, майстерності, а на частку випадковості та ймовірності, відведено мізерний відсоток.
У другій – надія на вдачу, щастя, посмішку Фортуни. Друга група представлена, як і слід було очікувати, азартними іграми, парі, лотереями, ставками на іподромах та у букмекерів.
З цього приводу неодноразово з’ясовували громадську думку, в чому активно брали участь провідні фахівці: психологи, соціологи, юристи. І по об’єктивній оцінці суспільства, найвищою мірою ігроманії удостоюються шанувальники азартних ігор або краще сказати бранці казино (реальних чи віртуальних). До них тісно примикають прихильники іподромів та букмекерських контор. Хоча, в наш час саме поняття «азартні ігри» досить розмито, однак, в першу чергу, це карти, кості, рулетка, ігрові автомати.
Особливості азартних ігор.
Найдавнішим атрибутом та «інструментом» азартних ігор, є кості. 2 – 3 тисячі років описуваної історії. Стародавня Індія, Єгипет, Рим. І тисячі років тому, люди відмічені ігроманією, спускали все своє майно до останньої нитки, а самих себе і свої сім’ї заодно перетворювали на рабів.
Карти набагато молодші, але встигли не менше, ніж кості за всю їх історію. Спочатку їх придумали для ворожінь, але знайшлися розумники, які швидко пристосували їх для гри. Карти якось відразу, попри протидію світської та церковної влади, завоювали міста та країни. Напевно, це виглядає як парадокс, але подібно до того, як карткова лихоманка охопила великосвітське суспільство, так карти, як головна розвага, припали до душі й злодійській спільноті – абсолютно дзеркально.
Абсолютно звичними були програші неймовірних статків, маєтки за ніч гри переходили із рук в руки. А ось князь Голіцин, програв графу Розумовському … дружину. Це було щось! Ображена жінка зажадала розлучення та отримала його, попри всі труднощі з отриманням його в дев’ятнадцятому столітті.
І ця повчальна історія, відповідь/ілюстрація відразу на два питання: «Лудоманія – що це таке?» і «Чим небезпечна лудоманія?».
Світ азартних ігор побудований на тому, що результат майже повністю випадковий. Саме ця випадковість виграшу або програшу і привертає народ, який валом валить в усі казино. Не залишає населення без уваги й віртуальні заклади.
Крім принципу випадковості, що породжує ілюзію справедливості, приваблює і простота правил та умов ігор. Тобто, не потрібно бути генієм, не потрібно бути розумником, не потрібні високоінтелектуальні здібності та знання: виграти може будь-хто! Ласкаво просимо до нас!
Лудоманія – ознаки залежності:
- людина, не помічаючи часу, проводить багато годин у грі, і цей період може тільки збільшуватися;
- поведінка стає алогічно, гравець раптом перестає відрізняти реальний світ від ігрового;
- якщо людина не перебуває у грі, то вона говорить про неї й тільки про неї, більше нічого її не цікавить;
- коли робить перерву у грі (причому мова йде про відносно короткий тайм-аут), у гравця з’являються неприємні відчуття: стурбованість, роздратування, пізніше до них приєднуються головні болі, безсоння, розсіювання уваги;
- коли гра, стає єдиним джерелом задоволення, залишаючи її, людина, що знаходиться в полоні ігроманії, відчуває душевну порожнечу;
- втрачається зв’язок з навколишнім світом, рідними та близькими. Гравець ображається, грубіянить у відповідь на спроби поговорити щиро, відвернути від згубної пристрасті;
- людина перестає піклуватися про особисту гігієну та зовнішній вигляд. Їй це байдуже, як і інші запити навколишнього світу;
- людина з дому виносить гроші та цінності, які використовує для продовження гри.
Комп’ютерна ігроманія.
Дослідження ігрової залежності від інших видів найазартніших ігор, зокрема комп’ютерних, почалися з початком «епохи Білла Гейтса», тобто порівняно недавно. За даними дослідників, найбільш сильну залежність викликають багатокористувацькі мережеві рольові ігри (MMORPG). Сучасні апаратні засоби дозволяють майже повністю відчути себе в віртуальному світі. Ти можеш стати тут героєм, а можеш, навпаки, антигероєм – темним паладином або князем Хаосу. Коротше, варіацій – незліченна безліч. У реальному світі за вікном дощ, по телевізору повідомляють про якісь чергові життєві негаразди, а перед тобою величезний чудовий світ, повний пригод. Хіба вибір не очевидний?
Зависають у вір туалі, насамперед люди, які незадоволені реальністю і своїм місцем в ній. І це теж вид втечі (ескапізму). Головним чином, це молоді люди, підлітки, але чимало і дорослих грають в ці ігри і стають ігроманами. Комп’ютерна ігроманія, аж ніяк не безпечна – у світі вже зафіксовані випадки смерті від виснаження, що настала під час віртуального марафону.
Як позбутися ігроманії?
Що таке ігрова залежність, як не складний психічний розлад. Відповідно, і до лікування лудоманії (ігроманії) слід ставитися з усією відповідальністю.
Допоможе пропонований комплекс заходів:
- психокорекція (передбачає індивідуальні та групові заняття по типу анонімних алкоголіків);
- кодування, сеанси психотерапії (можливий гіпноз);
- робота в групі та індивідуально з соціологом (адаптація в суспільстві – людина заново вчиться жити та отримувати задоволення від речей, від яких відмовилася заради гри);
- медикаментозна підтримка необов’язкова, але можлива (поліпшення настрою, нормалізація сну, поліпшення мозкової діяльності).
Самостійна відмова від ігрової залежності, вимагає титанічних зусиль при наявності величезної сили волі. Людина що загрузла в грі, навіть не розуміє, що її хвороба лудоманія прийняла вже патологічну форму. Тому потрібне втручання рідних, щоб пацієнт потрапив до лікаря. Фахівець зможе надати необхідну допомогу.
