Монархія – що це таке, види, типи та форми монархій.

Монархія (від грецького μονος «єдиний, один» і αρχειν «управляти») – це форма правління державою, при якій верховна влада абсолютно або номінально належить одному суверену — главі держави.

Що таке МОНАРХІЯ — поняття, визначення простими словами.

Простими словами, Монархія — це країна, очолювана одним правителем. Найчастіше це король / королева, тому монархію зазвичай називають королівством.

Інші терміни:

• велике герцогство (наприклад, Люксембург),
• князівство (наприклад, Монако),
• місто-держава (Ватикан).

Монархія була звичайною формою правління у світі в стародавні та середньовічні часи.

Найвідоміша монархія.

Монархія, знайома більшості людей у світі — це Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії. Єлизавета II, правителька Великобританії та Північної Ірландії — це приклад монарха, який став сувереном Сполученого Королівства тільки через своє народження в королівській родині. Теоретично наступною людиною, яка займе трон, буде хтось із її дітей. Єлизавета II – також суверен 15 країн Співдружності Націй: Антигуа і Барбуди, Австралії, Барбадосу, Нової Зеландії, Папуа-Нової Гвінеї, Канади, Багам, Белізу, Гренади, Ямайки, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсії, Сент-Вінсенту і Гренадіни, Соломонових островів і Тувалу.

Хто такий монарх?

Монарх — це глава держави монархічного типу.

Монарх може бути

• главою уряду,
• главою держави,
• главою уряду і главою держави одночасно.

Монарх є представником своєї держави та свого народу, особливо в дипломатичних справах. Глава уряду — це людина, яка фактично керує урядом в процесі формування та реалізації державної політики.

Монархи можуть мати такі титули:

• король / королева (в Сполученому Королівстві),
• принц / принцеса (в Монако),
• імператор / імператриця (в Японії, Індії),
• герцог / герцогиня (в Люксембурзі).

Деяких монархів називають захисниками віри, адже вони часто займають офіційні позиції, які стосуються національної релігії або церкви.

Жінки-монархи зазвичай мають титул «правляча королева».

«Королева-консорт» – титул дружини правлячого короля.

Регент — це людина, яка править державою замість неповнолітнього монарха або якщо монарх відсутній чи ослаблений.

Сьогодні роль більшості монархів має церемоніальний характер. Монарх діє як осередок національної ідентичності, єдності та гордості, дає відчуття стабільності та наступності, часто підтримує ідеал добровільної служби. Часто не граючи політичної або виконавчої ролі, він або вона продовжує мати дуже важливу роль в житті нації.

Хоча монарх як і раніше є главою держави та емблемою державної влади, управління країною часто переходить до іншого інституту, наприклад, парламенту. Є кілька винятків з цього правила, особливо на Близькому Сході.

Типи монархів (які бувають монархи):

До основних типів можна віднести наступні:

Спадкові монархи.

Титул передається у спадок. Наприклад, якщо король вмирає або відмовляється від престолу, корона переходить до його старшої дитини. Якщо дітей немає, вона може дістатися братові або двоюрідному брату.

Основна ознака монархії спадкового типу — спадкоємність управління країною, зазвичай з коротким періодом міжвладдя (як свідчить відома фраза «Король мертвий. Хай живе король!»).

Велика частина монархів народжувалися в королівських сім’ях (династіях), росли безпосередньо в королівському будинку і дворі. Таким чином майбутні монархи-спадкоємці влади з самого дитинства навчалися обов’язків потенційного правління в майбутньому.

Виборні монархи.

Титул передається обраній посадовій особі невеликою групою еліти. Наприклад, Колегія кардиналів, обирає папу сувереном держави-міста Ватикану довічно. Виборними монархіями у світовій історії були Священна Римська імперія і Річ Посполита.

У монархіях виборного типу специфічний орган обирає або призначає монарха довічно. Наприклад, франкські лідери обрали Піпіна Короткого, який був батьком Карла Великого, королем франків. Таким же чином був обраний король Польщі Станіслав Август Понятовський і Фрідріх I, король Данії.

Виборні монархії були характерним типом держави для німецьких народів, хоча часто це було просто формалізацією того, що насправді було правлінням у спадок.

Сьогодні існує три сучасні виборні монархії: Малайзія, Самоа та Об’єднані Арабські Емірати. Ще одна (папство) – давня виборна монархія.

Певні правила успадкування корони.

Іноді порядок спадкування корони в монархічних державах залежить від гендерних правил. Матрилінійність визначала королівський родовід в Стародавньому Єгипті протягом понад три тисячі років, але правило набагато більше чоловіків, ніж жінок. У деяких монархічних системах жінка може бути монархом лише в разі вичерпання чоловічої лінії.

У 1980 році Швеція проголосила рівне первородство і таким чином стала першою монархією в Європі, яка дозволила старшій дитині незалежно від статі сходити на трон. Королівство Нідерланди зробило це в 1983 році, Норвегія — в 1990 році, а Бельгія послідувала цим прикладам в 1991 році. Іноді спадкоємність корони зачіпає релігію: згідно з Актом про врегулювання 1701 року всі католики не мають права бути британськими монархами та пропускаються в порядку спадкування.

Особливості монархічної влади.

Історично склалося так, що більшість монархів були абсолютними правителями. Однак володіння необмеженою політичною владою в країні не визначальна характеристика монархії, оскільки деякі з них є конституційними монархіями (наприклад, Таїланд і Сполучене Королівство).

Монархи часто сильно залежали від свого дворянина, якому надавали почесті та привілеї в межах держави в обмін на лояльність та співпрацю.

Спадкове правління часто є загальною характеристикою, але не в виборних монархіях (таких, як Ватикан).

У більшості монархій є тільки один правитель, хоча в історії можна знайти приклади країн, в яких одночасно було два монархи (двовладдя), як в давньогрецькому місті-державі Спарта. Є також приклади спільного правління подружжя або родичів (наприклад, Вільям і Мері в королівствах Шотландії та Англії).

Форми монархій.

Хоча монархія — це система правління з одним сувереном, вона приймала кілька форм і мала різні характеристики, в залежності від культури та обставин. Легітимація, рівні влади, здійснення влади, роль і обов’язки, а також наступність у значною мірою визначалися історичною епохою і місцевою культурою, ніж бажаннями та перевагами правителя. У міру розвитку цивілізації, дворяни, обрані представники, іноземний вплив і задоволеність керованих підданих справили величезний вплив на форму і характер інституту, хоча правлячі монархи як і раніше вважалися абсолютною владою.

Існують різні форми монархій в залежності від того, якою державною владою володіє монарх і як успадковується його посада.

Абсолютні монархії.

Це держави, де монарх має повну владу у якості глави держави та глави уряду. У цьому типі влади повноваження монархів є абсолютними. Їх слово — закон, а їх народ не має права голосу. У них можуть бути парламенти або інші урядові органи, але остаточна влада належить монархам. Найвідомішим прикладом абсолютної монархії сьогодні є Саудівська Аравія, де правлячий Будинок Саудів володіє величезною владою та впливом. Виконавча влада уряду — спадкова, а законодавча і судова гілки влади призначаються королівським указом. Той, хто призначений монархом, може бути звільнений тільки монархом.

Історично, більшість абсолютних монархій слідували «божественному праву королів». «Божественне право» мало на увазі, що монарх, який перебуває при владі, є представником Бога і за замовчуванням не повинен відповідати нікому, крім Бога. Це було фактором, що утримує людей під контролем, і позбавляло права сумніватися в авторитеті монарха.

Конституційні монархії.

Це держави, де функції та повноваження монарха явно обмежені законом, тому їх називають також обмеженими монархіями. Конституційна монархія має конституцію і центральний урядовий орган, такий як парламент. Хоча лідер як і раніше залишається монархом і його правління передається у спадок, він не може робити те, що захоче. Замість цього монарх повинен керувати в рамках встановлених конституцією законів. Часто в обмеженій монархії, монарх є просто номінальним главою, а держава управляється парламентом та прем’єр-міністром.

Як і у випадку зі Сполученим Королівством, монарх технічно може мати велику владу, але він не уповноважений використовувати цю владу. Королева Єлизавета II може оголошувати війну, накладати вето на закони та відправляти у відставку уряд. Однак вона не зробила б цього, не порадившись зі своїм урядом через цілий ряд юридичних і політичних складових.

Нинішній монарх Швеції — Карл XVI Густав, 74-й король Швеції. Він глава держави, але є спеціальний кабінет, який встановлює правила і закони. Тому Швеція — теж приклад конституційної монархії.

Якщо зазирнути в історію, то першою офіційною конституційною монархією було держава хетів — стародавнього анатолійського народу, який жив в епоху бронзи. Їх король / королева повинні були розділяти владу з Панку — прототипом сучасного парламенту.

Змішані монархії.

Це держави, в яких функціонує законодавчий орган з повноваженнями, але водночас монарх зберігає велику владу, більшу ніж в конституційній монархії. Відомий приклад — Йорданія, де король володіє значною владою, але країна досить демократична.

Держави-монархії у світі.

Ви можете подумати, що монархічний тип правління — це вже далеке минуле. Однак у багатьох країнах по всьому світу досі використовується саме монархічна система.

Конституційні монархії (країни з конституційною монархією):

• Бельгія
• Данія
• Бахрейн
• Камбоджа
• Кувейт
• Ліхтенштейн
• Лесото
• Люксембург
• Монако
• Норвегія
• Малайзія
• Марокко
• Іспанія
• Швеція
• Таїланд
• Нідерланди
• Тонга
• Японія та ін.

Абсолютні монархії (Країни з абсолютною монархією):

• Ватикан
• Катар
• Оман
• Саудівська Аравія та ін.

Що таке Станова монархія.

Станова монархія — це форма правління, поширена в західноєвропейських державах в Середньовіччі. Для такої держави характерна участь представників різних (або одного) стану в управлінні країною. Ці органи могли виконувати законодавчі та консультативні функції.

Станова монархія в Англії.

Ця форма правління утворилася в Англії до XIII століття. На той час в країні вже утворилися феодальні стани. Верхівка суспільства складалася з баронів. Дворянство стало відігравати значну роль в економічному житті Англії. Крім того, їх позиції зміцнювала шляхта і міська еліта. При Іоанові Безземельному феодальні класи почали боротьбу проти верховної влади, яка вже в 60-х роках XIII століття перетворилася в громадянську війну. В результаті цієї війни в 1295 році був створений «Зразковий» парламент. До його складу входили великі духовні та світські феодали. У період станово-представницької монархії функції англійського парламенту полягали у визначенні розміру податків і контролі над вищими посадовими особами. Пізніше цей орган отримав право брати участь в ухваленні законів. У XIV ст. при Едуарді III парламент був розділений на дві палати: громади та лорди. Перші складалися з лицарів і бюргерів, другі — з баронів або спадкових перів (в більш пізній період).

Станова монархія у Франції.

Перший станово-представницький орган країни був створений за часів Філіпа IV. У нього входило духовенство і дворянство. З 1484 року він став відомий як Генеральні штати. Слід зазначити, що цей орган знаходився в тісному союзі з королівською владою і фактично висловлював її інтереси. Король зазвичай використовував Генеральні штати для своєї підтримки в різних ситуаціях. Він навіть запитував думку станів про закони, хоча для їх прийняття не було потрібно згоди або схвалення цього органу. Генеральні штати також могли звертатися із запитами або протестами до вищих органів.

Станова монархія в Росії.

У Росії така форма правління виникла в 1569 році, коли Іван Грозний (у Європі — Іван Жахливий) скликав перший Собор. Слід зазначити, що формування в цій державі представницьких органів мало свої особливості. На відміну від європейських держав, в Росії земські “совєти” не обмежували владу царя. У цю владу входили Боярська дума, Освячений собор, виборні представники з-поміж городян і вельмож. Органи станової монархії в Росії скликалися за особливим розпорядженням царя. Земські “совєти” були покликані обговорювати найважливіші загальнодержавні питання. Вони приймали рішення в області зовнішньої та податкової політики, а також обирали главу держави. Так, Б. Годунов, В. Шуйський і М. Романов зійшли на престол на запрошення Земського “совєту”.

Що таке Репрезентативна монархія.

Ключова ідея репрезентативної монархії полягає в тому, що є одна королівська сім’я в країні, а народ може вибирати, хто з цієї сім’ї буде королем / королевою. Монарх має радників, а в кожному штаті, провінції або регіоні є по кілька представників, які передають свої ідеї лідеру. Ця форма монархії характеризується ознаками демократичного і республіканського типу правління.

Монархія і військова влада.

Іноді буває, що влада монарха обмежена не через конституцію, а через ефективне військове правління. У пізній Римській імперії преторіанська гвардія скидала імператорів кілька разів і встановлювала свою владу. Грецькі царі Македонії та Епіру обиралися армією. Військове панування монарха мало місце також в сучасному Таїланді. У середньовічній Японії спадковий військовий вождь, сьоґун, був фактичним правителем, хоча номінально Країною сонця що сходить, правив японський імператор. У фашистській Італії монархічна влада співіснувала разом з владою лідерів фашистської партії, як і Румунії або Греції.